Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир, Зимне

Особливе місце серед духовних релігійних центрів України посідає Святогірський Свято-Успенський жіночий ставропігійний монастир. Ще в десятому столітті у цих краях ревно молився святий рівноапостольний князь Володимир. Так само щиро звертаються до Господа й нинішні мешканці обителі та паломники, які сюди прибувають з різних куточків України та світу.  Розташований монастир на Волині, в селі Зимне, саме тому має ще одну, коротку назву – Зимненський. Найбільшою святинею тут є чудотворна ікона. Окрім молитовного життя, черниці ще й багато працюють фізично: на землі і в саду, в пекарні і пташнику. Адже забезпечувати всім необхідним і себе, і прочан, і нужденних – це один із головних принципів Зимненського монастиря. 

Історія

Святогірський Свято-Успенський Зимненський монастир є одним із найдавніших на території України. Вчені припускають, що єпархію у місті Володимирі-Волинському заклав Володимир Святославич, а монастир постав у 992 – 993 роках. На околицях обителі зберігся стародавній земляний вал домонгольської доби. Отже, Святогірський монастир був своєрідною фортецею на західних рубежах Русі.

Перші достовірні відомості про монастир у Зимному маємо з «Києво-Печерського патерика»: в одному з записів ідеться про ігумена Варлаама, який помер у Зимненській обителі, повертаючись із Константинополя до Києва. І хоч нам важко зрозуміти, як це сталось, адже географічно Волинь розташована аж ніяк не по дорозі, факт залишається фактом. У ті часи  Свята Гора і монастир на її вершині були розташовані на розі важливих шляхів, які поєднували Київську Русь з Візантією та країнами Європи.

Про назви «Зимне» і «Свята Гора»

Назва Зимного – нині села, а колись околиці Володимира-Волинського – також пов'язана з іменем князя Володимира Святославича. Він збудував на березі місцевої річки Луги  два храми і зимовий княжий терем. Так з'явилась назва і в поселення, розташованого поруч із князівською резиденцією. А Святою почали називати тутешню гору  після того, як той-таки Володимир зруйнував поганські капища і велів облаштувати це місце для поклоніння Ісусові Христу.

Чарторийські

Перша документальна згадка про Святогірський монастир датована часами правління Чарторийського, тобто серединою 15 століття. Це тоді монастирські угіддя перейшли у власність шляхти і обитель позбулася багатьох своїх земельних володінь. Утім, саме луцький князь Федір Чарторийський збудував 1495 року великий кам'яний Успенський храм.

Багато зробила для збереження і відродження слави Зимненського монастиря шляхетська родина Чарторийських. Завдяки їхньому сприянню тут відкрили друкарню, яка посіла важливе місце серед знаменитих друкарень Луцька, Кременця, Почаєва, Дермані.

Чарторийські засновували в своїх володіннях школи. В 16 столітті навчальні заклади діяли при Зимненському, Пересопницькому, Клеванському та інших монастирях.

Один із синів Федора, Олександр, подарував великий дзвін вагою 720 кілограмів із зображенням Воскресіння Христового і Богоматері. Після того, як монастир 1949 року закрила радянська влада, дзвін перевезли до іншого монастиря, а звідти він потрапив до музею. Зараз дзвін повернули до  обителі.

Іван Чарторийський був причетний до створення визначної пам'ятки історії і книжкового мистецтва – Пересопницького Євангелія. Успадкувавши від батька Пересопницький монастир, Іван Федорович допомагав перекладати Євангеліє з болгарської мови на українську.

Чарторийські зробили Святогірський монастир родинною усипальницею, тож дуже багато представників цього роду знайшли вічний спокій у стінах обителі.

До середини 16 століття Зимненський монастир, як твердиня православ'я і просвітницький центр, переживав період розквіту.

Коли після тривалого занепаду чернече життя на Святій Горі поновилося, з Корецького монастиря у Зимне приїхало 10 інокинь, а 1894 року Святогірський Успенський Зимненський монастир був освячений. 

Перша і Друга світові

Під час одного з запеклих боїв Першої світової у храм влучили три снаряди, але жоден із них не розірвався, і споруда залишилась неушкодженою.

Після відносно стабільного міжвоєнного періоду, 1939 року західні українські землі увійшли до складу СРСР. Монастир було закрито, а невдовзі на його території розташувалася військова частина Червоної Армії. По закінченні Другої світової війни сталінський режим остаточно ліквідував «осередок мракобісся». Чернече життя припинилось, а в монастирських стінах запрацювала колгоспна тракторна бригада.

Монастир у наш час

Відродження Святої Гори відбулося лише тоді, коли до неї повернулися справжні хазяї – черниці. Сталося це на початку дев'яностих років минулого століття. Велика заслуга в цьому тодішнього єпископа Волинського і Луцького Варфоломія. 1990 року він відслужив молебень на зруйнованому погості, окропив святою водою стіни і понівечені церковні споруди. Наступного року в Зимне прибули з Корецького монастиря перші насельниці. 1995 року до обителі повернулася чудотворна ікона.

Ікона

Найбільшою святинею Зимненського Святогірського Свято-Успенського монастиря є чудотворна ікона Божої Матері. Вона є однією з найдревніших пам'яток православ'я, свідком важливих історичних подій.

Ікона виконана в манері грецького письма на кипарисовій дошці. У другій половині 18 століття зображення вкрили срібною позолоченою ризою. Друга частина ікони – поле та рама – вкриті пластиною з чистого золота, прибитою до дерева золотими цвяхами.

Щороку 24 вересня відбуваються урочистості на честь Зимненської ікони Божої Матері.

Монастирські храми

Успенський собор

Домінантою архітектурного ансамблю монастиря є Успенський собор. У центрі храму – різьблений позолочений іконостас, який має три яруси.

Свято-Троїцький храм

Храм Святої Трійці – найстаріша мурована споруда Зимненського монастиря.

Традиційно вважають, що цю церкву збудував сам князь Володимир, заснувавши тут обитель. Дослідники схильні  погодитися з цією гіпотезою. Свято-Троїцька церква має форму ротонди, що вказує на її дуже поважний вік та оборонні функції.

Церква Іуліанії

На території монастиря в Зимному є церква, названа на честь святої праведної Іуліанії. З'явилася вона наприкінці 20 століття. Цікава святиня тим, що збудували її на місці так званого терема Володимира Святославича. За переказами, в часи великого князя-хрестителя Русі саме тут, де зараз вівтар, стояла домова церква.

Печери

У печерах Зимненського монастиря жили колись перші сподвижники Святої гори, пізніше тут усамітнювалися для молитви святогірські ченці.

У радянський період святогірські печери були дуже зруйновані, але пізніше їх розчистили і реставрували. Під час цих робіт під землею виявили людські останки – поховання древніх подвижників. Їх перепоховали у окремій аркасолії.

Вхід до печер розташований поруч із Свято-Троїцькою церквою. Печерний комплекс має три підземні вулиці-коридори та підземний храм.

• Загальна довжина печерних ходів – 70 метрів.
• Глибина печер – близько 6 метрів.

Печери відкриті для відвідування паломниками та екскурсіями щодня. Тут регулярно проводять богослужіння.

Господарство

Для забезпечення власних потреб монастир має багато землі. Тут вирощують пшеницю та інші зернові, є чималі городи і сади. В обителі є також пташник, молочна ферма і свій млин. Працюють швейна та золотошвейна майстерні, пекарня, просфорня, трапезна, іконна лавка та кафе для прочан.

Як доїхати

Доїхати до Святогірського Свято-Успенського Зимненського монастиря можна на авто з Луцька трасою Н22 або з Ковеля трасою  Р15. Біля Володимира-Волинського повернути на дорогу місцевого значення Т0302 на південь – у бік Горохова, Берестечка, Кременця. Далі, проїхавши 3,5 кілометри, повернути праворуч, у село Зимне. Монастир буде праворуч від дороги (є вказівники).  

Володимир-Волинський також має пряме залізничне сполучення з Чернівцями, Києвом, Львовом та Ковелем.  

Автобусом із Луцька (Львова, Рівного, Ковеля) їхати до Володимира-Волинського, далі на таксі чи автобусом, який прямує в Берестечко або Чесний Хрест (до зупинки «Зимне»). Від автостанції Володимира-Волинсього у Зимне ходить маршрутне таксі №10.