Ірдинський Виноградський Свято-Успенський чоловічий монастир
Перші літературні згадки про Виноградський Свято-Успенський чоловічий монастир датуються початком 17 століття. Проте достеменно невідомо, коли обитель була збудована. Найменування «Ірдинський» походить від річки Ірдинь, що протікає поблизу. Назва «Виноградський» закріпилась пізніше, коли тамтешні ченці посадили виноградники в кількох верстах від монастиря.
Господарська діяльність ченців була досить різноманітною. Зокрема, в монастирському саду на продаж вирощували різні, в тому числі власні, сорти слив і яблук. Отримували прибуток від продажу овочів, ягід, молочних продуктів і яєць. Серйозно займались тваринництвом – розводили волів, корів, биків, телят і коней. Також монахи мали прибуток від надання церковних і релігійних послуг населенню.
Були в історії обителі й сумні моменти. Вважається, що найбільше монастир потерпав від турків і татар, які постійно здійснювали грабіжницькі набіги в ці місця, а також від поляків, що вели боротьбу з православ'ям, насаджуючи уніатство. Але повне знищення Свято-Успенського монастиря відбулось вже в радянську епоху. Спочатку нова влада перетворила монастир на притулок для хворих на проказу, згодом – в психоневрологічний інтернат.
До нашого часу жодна з будівель Виноградського Свято-Успенського чоловічого монастиря не збереглась. Вціліла лише підземна келія, єдина з розгалуженого печерного комплексу. Час появи цих печер невідомий, але, за переконаннями ченців, вони існували ще з 14 століття.
