Як відновили Батурин. Інтерв'ю з Юрієм Миколайовичем Ситим, керівником Батуринської археологічної експедиції
Люблю Батурин! Люблю давно та, здається, назавжди. Це почалося більше 20 років тому, коли в далекому 1995 році я приїхала в це містечко (а тоді ще просто селище) у першу археологічну експедицію. Сталось це тому, що я навчалася на історичному факультеті і, що головне, розкопками керував мій батько, один з найвідоміших українських археологів, кандидат історичних наук Коваленко Володимир Петрович.
Тоді батуринські пам’ятки або лежали в руїнах, або ж і взагалі існували лише на сторінках історичних документів. І чекали, поки їх знайдуть, вивчать та дадуть їм друге життя. Рік за роком ми приїжджали сюди на декілька тижнів та продовжували дослідження. На наших очах відбувалися всі ці разючі зміни, що буквально перетворили звичайнісіньке, навіть занедбане село на привабливий туристичний центр. І все це було б неможливим без археологічних досліджень. Вже декілька років немає батька, а роботи, розпочаті з його легкої руки, й досі тривають.
Як вийшло так, що тепер місто Батурин може похвалитися такою кількістю цікавих атракцій? Що стало поштовхом до відбудови історичних пам’яток? Чого очікувати в майбутньому? Про це ми поговоримо зі старшим науковим співробітником Інституту історії імені Олександра Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум імені Т.Г. Шевченка» Юрієм Миколайовичем Ситим, який вже багато років є керівником Батуринської археологічної експедиції.
Оскільки ми знайомі вже дуже багато років, розмова вийшла простою та цікавою.
– Юрію Миколайовичу, розкажіть про те, чому саме було розпочато розкопки в Батурині в далекому 1995 році? Чому обрали це місто?
Відомо, що колись, ще в 17 столітті, Батурин був провідним українським містом, гетьманською столицею, що не поступалася багатьом європейським міським центрам. Не буду занадто вдаватися в історію – про це багато написано. Зазначу тільки, що тут височіли палаци, будувалися маєтки відомих діячів, монастирі та церкви, зводились оборонні споруди, активно розвивалися торгівля та ремесла. Кількість населення на початку 18 століття складала 10 тисяч, що досить багато на ті часи. Потім, в 1708 році, після «зради» Мазепи, місто вщент зруйнували московські війська Олександра Меншикова, а абсолютну більшість мешканців просто вирізали. Тоді Батурин втратив своє значення, і через навішані московською владою ярлики це місто дуже довго лишалося «забороненою темою» для дослідників. Лише коли Україна вже стала незалежною, його історією почали активно займатися. У 1994 році тут було створено Державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», а наступного року його керівництво ініціювало початок археологічних досліджень. Тож, ми почали тут працювати.
– Можете в декількох словах окреслити, які найбільші відкриття було зроблено за роки роботи експедиції?
Експедиція працює тут вже дуже довгий час, і важко так виокремити найбільш значущі відкриття. Головне, що дослідження різних ділянок міста дозволило окреслити розміри міста на період початку 18 століття, більш чітко уявити масштаби погрому 1708 року, зрозуміти, де і як були поховані жертви трагедії. Також завдяки нашим роботам на Цитаделі міста вдалося графічно відтворити вигляд гетьманської резиденції та продемонструвати його вищому керівництву держави. Саме це стало поштовхом для прийняття рішення про відбудову Цитаделі у натуральному розмірі.
– Тоді розкажіть більше, чому фортеця та її укріплення відтворені саме в такому вигляді? Чи відповідає він історичним реаліям?
Загалом можна сказати, що зовнішній вигляд укріплень Цитаделі та внутрішніх будівель подібний до тих, що були тут в 17 столітті. Втім, укріплення були ширшими та довшими. Щодо гетьманського будинку, то в його відбудові багато від архітекторів та мало від археологів. У відбудові дерев’яної церкви від археологів – місце її розташування, а сам зовнішній вигляд вже «додуманий» реставраторами. Мурована скарбниця відбудована майже точно на тому місці, де вона й стояла – це підтвердилося вже під час зведення сучасної споруди. Зовнішньо вона виглядає як типова скарбниця 17–18 століть. Нам відомо, що на подвір’ї були ще й інші будинки (наприклад, будинок священика), втім їх було вирішено не відбудовувати.
– А чи багато знахідок з розкопів потрапляє до Батуринського археологічного музею?
Не багато, а всі знахідки, що були виявлені під час робіт експедиції, йдуть саме до батуринського заповідника та музею.
– Чи планується відновлення якихось іще пам’яток на основі розкопок, що проводяться зараз?
Згідно з державною програмою досліджень планувалося відновлення забудови садиби Івана Мазепи на Гончарівці (при в’їзді в Батурин з Московської траси). За 2009–2018 роки нами визначені місця розташування основних споруд цієї садиби та головні вісі її забудови. Але тут роботи ще продовжуються. От, до речі, цього року, вже під кінець експедиції, було знайдено вхід у невідоме досі підземелля зі сходинками та цегляними лутками дверей. Але дослідити його ретельно ми вже не встигли – роботи буде продовжено наступного року.
– А які ще у вас плани на наступний рік? Які дослідження плануєте проводити, де?
Експедиція буде, дослідження триватимуть в різних частинах міста, адже білих плям в історії та топографії Батурина ще вдосталь. Але більш детально поки що сказати не можу, все буде вирішуватись залежно від кількості учасників, фінансування та інших нюансів.
– Зрозуміло. А чи можуть люди, які цікавляться історією власного краю, приїхати та подивитись, як відбуваються розкопки?
Туристів в останні роки в Батурині завжди багато, особливо влітку, коли ми тут копаємо. Декілька розкопів розташовані в центрі міста, і до них щодня підходять люди, цікавляться, ставлять питання. Начальники розкопів, наші співробітники завжди про все розказують, показують знахідки. Тож, звісно, якщо людині цікава археологія, цікаво побачити, як відбуваються дослідження, можна приїхати в Батурин та все побачити на власні очі. Копаємо ми тут у серпні, протягом перших трьох тижнів.
– Ну й, на останок, всім цікаво, як живуть археологи поза розкопами? Де розташовується табір, як він облаштовується?
Наш табір традиційно вже 23 роки розташовується на березі Сейму, на околиці Батурина. Студенти та волонтери живуть у наметах, сплять у спальниках, а їжу готуємо на вогнищі. Такий відрив від цивілізації на декілька тижнів. Останнім часом в таборі буває до 40 осіб, а були часи, коли у нас одночасно жили та працювали майже півтори сотні студентів та професійних археологів!
Отже, без археологічних досліджень, без таких натхненних та відданих людей, як мій батько, як Юрій Миколайович та інші археологи, не було б сучасного Батурина, не було б його відбудованих пам’яток. І ці роботи треба продовжувати!
