Бердичів: Волинський Єрусалим

12942

Одне з найбільш «атмосферних міст» в Україні. Сповнене незабутнього колориту, що зберігся, напевно, лише у спогадах рідкісних довгожителів і в серіалі «Ліквідація». Місто, що зберегло до наших днів одну з найпотужніших фортець свого часу. Місто, знакове для Бальзака, Шопена і, нарівні з Уманню, для хасидів з усього світу. Місто-монастир. Місто-фортеця.

Історія Бердичева

Перші люди оселилися у цих краях ще у далекому 2 тисячолітті до н.е. А перша згадка про Бердичів, як про місто, зустрічається у 1320 році, коли Великий князь Гедимін дарує навколишні землі родині Тишкевичів. Однак інші вчені стверджують, що ця дата взята зі стелі і наполягають, що першим підтвердженим – згадкою про Малий Єрусалим, слід вважати 1545 рік.

Версій походження назви міста існує чимало, ось дві основні:

Найпопулярніша пов’язана з ім'ям ординського царевича Бердича (Берди-бека), сина царя Озбяка, що княжив тут на початку 14 століття.
Цікаво також звучить версія, що ґрунтується на бойовій слов'янській сокирі «барда». До речі, на гербі міста зображений саме бердиш. І це далеко не всі теорії про походження міста.

Проте ніхто не спростовує того, що один з Тишкевичів, Теодор, у самому кінці 16 століття починає будівництво відомого Бердичівського замку. Замку, що недовго пробув під світською владою, адже вже через 30 років син Теодора, Януш, який чудом урятувався з татарського полону, передає замок чернечому Ордену босих кармелітів.

Потім траплялося всяке. І детективний порятунок ікони Пресвятої Діви Марії Бердичівської від козаків Хмельницького, і моторошне запустіння замку внаслідок польсько-українсько-російських війн 17 століття.

Надалі замок кидає тінь на історію усього краю. Навколо нього точиться довга гризня між кармелітами і нащадками Тишкевичів. Його безуспішно штурмують і ніяк не можуть взяти гайдамаки. Саме він, озброєний 60 гарматами, стає однією з найміцніших фортець Європи. Тут ховаються від військ генерала Кречетникова повсталі польські конфедерати. Тут зводиться відомий костел Босих кармелітів.

Загалом, куди не глянь – усюди він – замок.

Ще одна особливість Волинського Єрусалиму: до революції число євреїв досягало 80% від загального числа городян. Багато в чому завдяки народу Ізраїлю Бердичів і наділений тим смачним колоритом, що частково зберігся і до наших днів.

Але замок далеко не єдине цікаве місце цього краю. Вас також чекає знайомство з прекрасними храмами різних конфесій, красивими будівлями, старовинним єврейським цвинтарем. І, звичайно ж, пивзаводом.

Ну що, поїхали?

Дістатися до Бердичева – міста-фортеці – можна по-різному

Подешевше: електричка Київ – Рівне чи Київ – Шепетівка, їде трохи більше трьох годин, вартість 38 грн.

Подорожче, але швидше і по нікудишніх дорогах – маршруткою від станції метро «Житомирська» або автостанції «Дачна». Вартість – 90 грн, у дорозі близько двох з половиною годин.

Кажуть, можна також великими автобусами від центрального автовокзалу (скажу чесно, ніколи не користувався).

Варіанти є, однак, їдучи на один день, враховуйте, що зворотні електрички припиняють свій рух досить рано, близько 18:00 і додому вас довезе лише маршрутка.

Тим, хто планує затриматися у місті довше, не слід шукати тут великої кількості готелів, що є звичним для великих мегаполісів. Але без житла не залишитеся, не переймайтеся. Причому якщо сервіс не здасться вам особливо шикарним, то ціни навпаки порадують – у середньому близько двох сотень гривень за добу.

Загалом, містечко не дуже велике і його цілком можна оглянути за один день.

Що подивитися у Бердичеві

Почати знайомство з Бердичевом, як мені здається, має сенс зі старого єврейського кладовища, адже воно все одно зустріне вас за півсотні метрів від залізничного переїзду.

Порада: попросіть водія маршрутки загальмувати прямо там, щоб не повертатися від автовокзалу.

Кладовище неабияк відрізняється від звичних таких місць великою кількістю іудейських надгробних каменів – мацейв і монументальною могилою рабина-цадека Леві Іцхак Мейра – одного з основоположників хасидизму.

Також будьте готові до зустрічі з постояльцями цього місця вічного спокою. Я зараз говорю не про примар, а всього лише про місцевих жебраків. Про людей вкрай колоритних, але добряче надокучливих, що не пропускають жодного туриста.

Подальший наш шлях лежить до річки з колоритною назвою Гнилоп'ять і знаменитого Кармелітського монастиря-фортеці (кляштор), про який ми так багато чули і, нарешті, маємо шанс побачити.

Від кладовища дорога проста. Весь час йдете прямо, на першому перехресті направо.

Кляштор вражає. Щоб максимально повно насолодитися враженням від місця, не полінуйтеся повністю обійти фортецю по периметру (у тому числі навідатися до заднього дворику). По дорозі спустіться до річки. Можна заодно прогулятися на інший берег – це недалеко, – звідси замок виглядає не менш привабливо, ніж з фронтальної сторони.

Тут же, неподалік, на вулиці Рози Люксембург знаходиться один із знакових храмів міста, Троїцька церква, яка служить прихожанам з 1836 року.

До речі, на території монастиря, в одному з флігелів, знаходиться Бердичівський історичний музей (працює до 18:00, вихідний – понеділок), славиться експонатами, що розповідають про місцеву єврейську громаду.

Завершивши знайомство з Кляштором, що забере у вас мінімум півтори – дві години, можна рухатися далі.

Основним нашим провідником стане вулиця Карла Лібкнехта, нині Європейська, уздовж якої розташувалася значна частина місцевих визначних пам'яток.

Першими нам зустрінуться Пам'ятник-обеліск загиблим у Другу світову війну і плита з написом «Тут зберігається лист комсомольців 60-х до комсомольців 2018». Все-таки молоді комуністи були неабиякими оптимістами. Але все ж цікаво почитати це послання.

Далі за планом – Миколаївський собор – головний православний храм Бердичева, споруджений у стилі рококо і освячений у 1908 році. До 1996-го – Свято-Нікольський храм, потім наділений статусом Собору.

А ось і відомий костел Святої Варвари, зведений у 1826 році на місці старої дерев’яної будівлі, споруджений ще князями Радзивіллами. Але костел славиться аж ніяк не тим, що за часів Союзу тут функціонував спортзал, а тим, що у 1850 році Оноре де Бальзак вінчався у ньому з графинею Евеліною Ганською, про що урочисто сповіщає пам'ятна дошка на стіні храму. До речі, письменник з дошки якось не дуже дружньо поглядає на свій же бюст через дорогу. Причому, схоже, у них це взаємно.

Тут же, за кілька кроків – грот Діви Марії.

На цьому, храми у нас на шляху закінчаться (за одним винятком), але дорога від цього не стане менш цікавою.

Попереду нас чекає вождь світового пролетаріату, якщо ще не знесли. І Хоральна синагога, і тіниста каштанова алея з лавками, збитими з широчезного бруса. І Бердичівський пивзавод. І «тридцатьчетверка» в пам'ять про визволення міста. І купа загадкових вузеньких вуличок, що ваблять невеликими парками та старовинними будинками. І ще безліч цікавинок цього затишного міста, що радо відкриває перед гостями свої таємниці.

Нехай Бердичів вже не той і Малим Єрусалимом його називають радше за минулі заслуги. Нехай старе кладовище заросло травою. І побиті ядрами стіни кляштору подекуди обсипаються від старості. Але місто зберегло головне. Атмосферу. Подекуди ще чути старовинними вулицями непередавану говірку. Молитви католиків і православних, що лунають над Гнилоп'яттю. Скромний автомобільний трафік. Відчуття повільного, але повнокровного життя, повністю втраченого у великих містах.

Саме за цим і варто їхати до містечка, що давним-давно виникло на березі річки, що абсолютно не виправдовує свою назву. У Волинський Єрусалим.

У статті використані фотографії Юрія Перебаєва.