Чотири дні в Карпатах влітку: Буковель та краса Закарпаття

12847

Любителі гірськолижного відпочинку часто задаються питанням: що робити в Карпатах влітку? Та це просто море задоволення! Хочете дізнатися, як виглядають Буковель, Драгобрат і багато знаменитих карпатських селищ у літній сезон? Тоді для вас фотозвіт про чотириденну поїздку по Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Життя у селищі Ясіня: про транспорт і ціни

Знайомство із закарпатськими горами я почала із селища Ясіня, в якому вирішила оселитися. Це містечко сподобалося зручним розташуванням: неподалік і розкручений Буковель, і високогірний Драгобрат, звідки починаються походи на мальовничий Свидовець. Та й багато інших варіантів для екскурсій. А в самому селищі є автостанція, так що проблем з транспортом точно не буде.

Порада. Якщо ви любитель «осілого» способу життя і не збираєтеся особливо подорожувати або ж у вас своє авто, можливо, варто подумати про житло в прилеглому селі Кваси. Там дійсно дуже красиві гірські пейзажі!

Джерело фото: panoramio.com, автор – bonavista.

До селища я добиралася київським поїздом. Про подальший трансфер домовляйтеся з господарями заздалегідь. Селище досить велике, але служб таксі немає. Транспорт, який зустрічає біля вокзалу київський поїзд, як правило, везе групи туристів прямо на Драгобрат.

А це – популярний місцевий «всюдихід». Ще з карпатського колориту – висячі містки через річку Чорна Тиса, в якій деякі господині по-старому перуть білизну.

Найжвавіше місце в селищі – район автостанції, до якої від вокзалу йти хвилин 15–20.

Тут знаходиться невеликий продуктовий і речовий ринок. Уздовж траси розташувалися кілька магазинів, супермаркет з цілком прийнятними цінами, закусочні та кафе. Ціни в місцевих кафе не високі. Наприклад, грибна юшка – 30 грн, а горщик з варениками – 25 грн. Біля автостанції працює цілодобова аптека і банкомат. Поруч є готелі, де можна поселитися. Також багато житла в приватному секторі. Я жила у господині за 100 грн на добу. За ці гроші в своє розпорядження отримала весь другий поверх, оскільки була єдиною гостею. У середньому, ціни в Ясіні на житло влітку стартують від 70 грн. Якщо підшуковуєте варіанти, перейдіть за цим посиланням.

День перший: Рахів, Ділове, Солотвино

Найближче до селища місто – Рахів. Автобусом з Ясіні їхати близько години, ціна – 20–30 грн. Не можна сказати, що транспорт курсує так вже часто: наступного рейсу можна чекати 2–3 години.

Порада. На Західній Україні активно популяризують онлайн-сервіс, що дозволяє купити квиток на автобус по інтернету. З особистого досвіду – це дуже зручно.

Необхідно просто вказати станцію відправлення та призначення, вибрати час рейсу і оплатити купівлю квитка. Його надішлють на електронну пошту. А на мобільний телефон прийде SMS із зазначенням рейсу. У правилах користування сервісом сказано, що електронний квиток потрібно роздрукувати. Але місцеві касири роз'яснили: достатньо просто показати SMS водієві. При цьому за пасажиром, який купив квиток через інтернет, завжди закріплено сидяче місце, а в автобус таких клієнтів пропускають першими.

Шлях до Рахова лежить по Карпатському біосферному заповіднику, з вікна видно водоспад Труфанець і початок стежки на гору Близниця.

Джерело фото: asinfo.com.ua.

Перше, що впадає в очі по приїзді в місто, – римо-католицька церква і собор Зішестя Святого Духа, розташовані поруч.

Автостанція та залізничний вокзал знаходяться неподалік. Поблизу є ринок, де можна підібрати сувенір або придбати потрібні речі. Варто перейти через місток і влаштувати прогулянку по чарівному закарпатському містечку.

Далі я вирушила в село Ділове. Воно знамените на всю Україну тим, що тут розташований географічний центр Європи. Хоча багато країн заперечують цей факт, вважаючи, що центр все-таки знаходиться у них. Як би там не було, тутешня стела – популярна туристична пам'ятка, біля якої постійно фотографуються туристи.

Поруч знаходиться цілий туристичний комплекс: музей, колиба, невеликий сувенірний ринок. Тутешні ціни я б назвала завищеними. Наприклад, за 100 грамів білих грибів просили 80 грн, тоді як у господині в Ясіні вони коштують 50 грн.

По селу варто трохи прогулятися – тут дуже гарні краєвиди!

Можна постояти на цьому містку – поїзди через нього вже не курсують.

Всі автомобілі в Діловому «зустрічають» прикордонники, адже далі дорога межує з Румунією.

На замітку. Звідси починають походи на Мармароси. Оскільки маршрут проходить близько до кордону з Румунією, то потрібно заздалегідь отримувати дозвіл на його проходження. Якщо дали «добро», то у відділенні прикордонної служби Ділового видадуть тимчасовий пропуск. Під час походу всі учасники повинні мати при собі паспорти, а керівник групи зобов'язаний щодня виходити на зв'язок, звітуючи про місцезнаходження.

Далі я вирушила на Солотвинські озера. Їхала попуткою, яку допомогли зловити прикордонники. В дорозі – близько години, і проходить вона по кордону з Румунією. Кажуть, різниця між двома країнами кидається в очі вночі, коли запалюються яскраві вогні румунської селища. До речі, обережно, роумінг! У дорозі мені на телефон прийшли SMS від операторів, які вітали з прибуттям до Румунії. Якщо хтось подзвонить у цей момент, головне – не відповідати. Інакше оператор спише силу-силенну грошей.

У Солотвині мене чекало розчарування – всі водойми платні. Вхід на пляж – 50 грн!

Місцеві розповіли, що кілька років тому цей край спіткала катастрофа – озера стали витікати в карстові порожнечі. І водойми, в яких зараз туристи купаються, – штучні. Закрилася і лікарня спелеотерапії, де рятувалися від астми і алергії. «Розвалили все, що могли», – нарікала мешканка села.

Сумна доля спіткала і сольові шахти. Правда, тутешні сміливці все одно примудряються видобувати звідти сіль. Шматочок лікувальної солі продають від 5 грн, сіль для ванни – 30 грн. Місцева «родзинка» – ось такі сольові лампи по 200–300 грн. Кажуть, умілець із Солотвина довго експериментував, але придумав сполуку, завдяки якій цілющу сіль можна кріпити не тільки на лампи, але і робити сольові кімнати.

Популярна штука – басейни із солоною водою. Поплавати можна за 20 грн.

Оскільки я приїхала надвечір, то вмовила охоронця ненадовго пустити мене до озер абсолютно безкоштовно. Лавочки, що стоять прямо у воді, кабінки для переодягання, лежаки, душові, бари – є вся інфраструктура для відпочинку. Сюди приїжджають оздоровитися не лише українці: багато румунів і молдаван. До речі, що вражає в Солотвині, так це мова. Ніби потрапив за кордон! Навіть вивіски двома мовами. Наприклад, на лікарні – українською та, здається, румунською. Не дивно: більше 70% населення цього селища – румуни і угорці.

Місцева автостанція – це невеликий кіоск, від озер йти 20–30 хвилин.

День другий: Драгобрат та Свидовець

Транспорт на Драгобрат найлегше зловити біля залізничного вокзалу близько 10 ранку. В цей час прибуває київський поїзд, і всі місцеві всюдиходи з'їжджаються туди в надії знайти туристів. Навіть якщо ваша група невелика, не біда. Багатьом водіям і так потрібно у своїх справах їхати на Драгобрат, так що вони з радістю захоплять попутників. Ціна – близько 80 грн з людини. Виглядає тутешній транспорт так:

При великому бажанні до Драгобрата можна дійти і пішки – я зустрічала таких «рюкзачників». Для цього треба доїхати автобусом до повороту на курорт і вперед, в гору. Але часу і зусиль піде сила-силенна. Місцевий всюдихід піднімався десь півгодини, пішки у мене пішло б не менше трьох годин.

Драгобрат зустрів мене непривітно, сховавшись у густих хмарах. Гуляти в них, звичайно, велике задоволення, але видимість була, що називається, «ні зги». А вологість така, що кінчики волосся моментально промокли.

З хмар несподівано «випливали» корови. Пару кроків убік – і вони повільно «розчинялися» в тумані, залишаючи на згадку про себе лише мелодійний дзвін дзвіночків. Для тих, хто боїться ходити повз цих створінь: вони абсолютно мирні і мало цікавляться туристами.

Гірське озеро вирішило трохи подрімати в хмарах.

Хотілося подивитися на красу хребта Свидовець, гори Близниці та озер, що знаходяться біля неї. Але хмари так облюбували гори, що особливого сенсу у 8-кілометровій прогулянці не було. Перш ніж вирушати на Свидовець, слід подивитися прогноз погоди. Якщо над Драгобратом хмари ходять похмуро, вояж краще перенести на сонячний день.

По дорозі можна поживитися чорницею і подивитися, як місцеві збирають її з допомогою спеціального відерця, оснащеного гребенем.

А чебрець на Драгобраті надзвичайно ароматний!

Ось так влітку виглядає знаменитий курорт, який ми звикли бачити засніженим. Підйомники нудьгують, чекають сезону.

Постояльці на курорті є, але не так багато, як узимку.

З Драгобрата я вирішила спуститися пішки. Це того варте: пейзажі дуже сильні.

Неспішний спуск із зупинками зайняв десь 2,5 години. По дорозі часто зустрічалися попутки, що з'їжджали вниз. Так що при бажанні можна напроситися попутником.

По дорозі мене супроводжувала чудова гірська річка, а ще зустрічалися невеликі водоспади.

Хотілося б сказати, що води гірських річок кристально чисті, але, на жаль. Навколо купи сміття...

Ось така весела зустріч – дружелюбний пес, що проводить цілу отару. А який дзвін стоїть у горах від їхніх дзвіночків!

День третій: Буковель

З Ясіні до Буковеля можна дістатися з однією пересадкою: доїхати до повороту на популярний курорт (10 грн) і далі пересісти на маршрутку (6–10 грн). Від основної магістралі до Буковеля – 8–10 км. Відразу видно, що прямуєш до найвідомішого курорту Карпат. Елегантні будинки, новенькі котеджі, велика кількість туристів і дорогі автомобілі. По дорозі зустрінеться і Будинок-перевертиш: можна вийти з маршрутки і познайомитися з ним ближче.

Якщо збираєтеся зупинитися в Буковелі, подивіться варіанти розміщення за цим посиланням.

Джерело фото: panoramio.com, автор – Viktor Sopilniak.

Порада. Останній автобусний рейс з Буковеля – о 19:00. Пізніше до головної траси можна доїхати тільки таксі, ціна – 110 грн.

Найбільша штучна водойма Карпат – озеро Молодості. Купатися в ньому заборонено. Зате тут повно водних розваг. Та й вважай все життя літнього Буковеля зосередилося в цьому куточку.

Якщо трохи пройтися, зустрінеться друге буковельське озеро. Під час мого візиту воно явно було «на ремонті», оголивши своє дно.

З анексією Криму відомий дитячий табір «Артек» для українців пішов у небуття. В Буковелі не розгубилися і створили свій «Артек», де тепер розважають дітей.

Ходити по новомодних розвагах мені не хотілося. Дізнавшись, що, піднявшись вгору, можна дійти до полонин, де пасуться корови і коні, я туди і вирушила. Вони знаходяться за підйомником на горі Довга. При бажанні можна проїхатися вгору, ціна – 70 грн.

Але якщо не полінуватися і пройтися в гору зеленими лугами, відкриються дивовижні пейзажі.

По дорозі потрібно пильно придивлятися: можна поживитися малиною і смачною суницею.

Багато підйомників влітку не працюють. Зате корови, що прогулюються по лугах, – це типовий для літнього Буковеля пейзаж.

За останнім підйомником цілі стада корівок. Таке відчуття, що їх тут не менше сотні.

Далі зустрічаються табуни коней. А внизу видніються кілька карпатських дерев'яних будиночків. Можна зайти в гості до господарів і домовитися про домашнє молоко і бринзу.

А за цими полонинами живуть отари овець.

Йти можна нескінченно довго. Щоб дістатися сюди, у мене пішло години 1,5–2.

У цій красі частенько лунає ревіння моторів: хлопці люблять ганяти на мотобайках.

А це мій провідник. Симпатичний песик, який зустрівся під час прогулянки, вирішив стати гідом за скромну плату – здобну булочку. Вже він-то точно знає всі місцеві стежки!

Місцеві мешканці – равлики розміром з долоню.

День четвертий: Коломия та Яремче

Оскільки останній день видався напрочуд дощовим, підкорювати гірські вершини було безглуздо. Я вирушила дивитися Коломию. Чому саме Коломию? Шлях до неї був не близьким, але зате тут можна помилуватися цікавою пам'яткою – музеєм «Писанка».

Та й сам центр міста дуже приємний: акуратні пішохідні вулички чимось нагадали мені Івано-Франківськ. Від автостанції до центру йти хвилин 15–20.

Ще Коломия славиться своїм ринком вишиванок. Але я на нього не потрапила. Зазирнула тільки на продуктовий, звідки вийшла з півлітровою банкою чорниці – віддали за 20 грн.

Міська ратуша Коломиї. А якщо трохи від неї прогулятися, можна познайомитися з двома храмами.

На зворотному шляху я зазирнула до знаменитого Яремче. Це місто, яке розпустилося серед гірських вершин, у всіх на слуху. Якщо хочете зупинитися в Яремче, перейдіть за цим посиланням.

Джерело фото: panoramio.com.

Тут можна покуштувати місцевої кухні, знайти супермаркети, банкомати, прогулятися в симпатичному скверику і подивитися місцеві храми. Один з них розташований у районі автостанції. Хотілося зазирнути до парку-музею «Карпати в мініатюрі» і сходити на стежку Довбуша, але я не встигла.

Джерело фото: panoramio.com.