Українська
Українська Русский English
Спецпроекти Додати об'єкт Моя карта
"

Ведуча рубрики «Мій путівник» у Сніданку з 1+1 Наталка Щука: «В моїх планах – надзвичайний суп, для приготування якого в Карпатах використовують отруйну папороть!..»

4402

Наталка Щука завдяки «Сніданку з 1+1» не раз об’їздила всю Україну, а тепер вона підкорює світ! А ще знімається в кіно та мріє про роботу в театрі, розшукує якийсь неймовірний карпатський суп, мріє про дім-музей у рідному селі… Ця розмова вийшла надзвичайно щирою, цікавою, багатосторонньою та яскраво-драйвовою одночасно – зрештою, саме такою, якою я одного вересневого ранку побачила свою співрозмовницю на сходах медіахолдингу «1+1 медіа».

Студійні приміщення й коридори, ліфти та їдальня, «закулісний світ» каналу… Невелика екскурсія – і ми, озброївшись кавою, сідаємо до розмови. До вашої уваги – дуже легкі та невимушені ідеї цікавого життя від Наталки Щуки для всіх, у кого світ не обмежується домашнім диваном. А щоби не було надто солодко, ми додали африканський рецепт бананів з куркумою та трохи перцю на тему українського туризму. І, до речі, кілька слів про особливості крокодилячого м’яса… Цікаво? Тоді смакуйте!

– Наталко, куди Ви любите їздити за натхненням, які українські куточки можете назвати особливими, своїми улюбленими?

– У мене є одна «проблема» – не можу їздити кілька разів в одне й те саме місце. Мабуть, оскільки я дуже непосидюча, цікавить постійно пізнавати щось нове. Та й робота дає такі можливості – відкривати неймовірні місця, знайомитися з новими людьми. Все це лише загострює прагнення новизни й свіжих вражень. Зрештою, подорожі та відпочинок – це перш за все нові враження, заради яких і хочеться мандрувати, чи не так?..

Нещодавно, наприклад, я з чоловіком вперше опинилася біля озера Синевир у Карпатах. Це була давня мрія: шалена краса цього місця, неймовірний колір озерної води часто кидалися мені в очі на фото. Ми приїхали на Синевир ввечері, коли сонце вже сідало. В той момент колір води був несамовитий: немов суцільна небесна блакить. Ми гуляли над озером, а неподалік місцеві святкували весілля – і ця прогулянка з відлунням української пісні «на фоні» справді була особливою… Цікаво, що коли ми спробували швидко знайти житло біля Синевиру – нічого не вдавалося, до найближчого нічлігу треба було їхати цілу годину, аж за перевал. Але воно було того варте!

Є в мене і свій маленький улюблений карпатський маршрут: Верховина – Ворохта. До Верховини ми колись подорожували з «Моїм путівником» і познайомилися там із фантастичними людьми. По-перше, неймовірні враження чекали в Музеї гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів. Екскурсії в музеї проводить абсолютно чарівна господиня – бабуся-гуцулка в автентичному костюмі. Вона показує вишиті вручну подушки й старовинні рушники, розповідає, як робиться справжня гуцульська бринза… І все це – приправлене неперевершеним місцевим говором! Оскільки я захоплююсь театром та кіно, багато з гуцульських слів не лише збагатило мій лексикон, але й дотепер допомагає вживатися у відповідні ролі.

– Якісь веселі моменти з карпатських подорожей пам’ятаєте? 

– Є одне неймовірне місце – Музей гуцульського побуту та мистецтва «У трембітаря». Це, здавалося би, звичайна верховинська хата, але там зібрані автентичні гуцульські музичні інструменти цього краю. Ніде більше такого просто не побачиш. Тільки от до музею треба дертися метрів так 800 вгору! Найсмішніше було бачити господаря музею, який тричі бігав туди-сюди, аби перевірити, чи все у нас гаразд: і все це доти, доки ми, захекавшись, врешті не забралися наверх :)

Зусилля було винагороджено троїстими музиками і повномасштабною екскурсією зі смачною гостиною, за що, до речі, господарі ніколи не вимагають плати. Кожен може віддячити так, як сам того бажає. А ще господиня неперевершено… свистить. І навчає цієї справи всіх бажаючих! Якщо ж серйозно – то таких гостинних, щирих і сердечних людей, після зустрічі з якими особливо хочеться жити і творити, рідко де зустрінеш.

– Звісно, де ж, як не у Карпатах… Наталко, а десь ближче до Києва хтось зміг Вас чимось вразити?

– Свого часу моїм відкриттям стало місто Богуслав. Там живе Валентина Ткач – унікальна майстриня. Колись її батько керував Богуславською ткацькою фабрикою, якої, на жаль, вже немає. Аби врятувати бодай щось, родина викупила (і тим самим зберегла) кілька ткацьких верстатів. Вони й стали основою майстерні. Там пані-майстриня разом із своєю мамою вручну роблять оригінальні килими, у візерунках яких поєднуються давня українська автентика та сучасні мотиви. Це дуже класно! До того ж, пані Валентина – це дуже світла і проста людина, спілкування з якою теж наповнює світлом.

А ще, уявіть собі, в Богуславі виробляють справжні та дуже якісні тверді сири – аналоги швейцарських та італійських. І все це з натуральних українських продуктів та відбірного козиного й коров’ячого молока. Для цього побудована ціла ферма, оснащена новітнім обладнанням. Сир дуже якісний, а рецепти – оригінальні. Наприклад, богуславська версія «Пармезану» – це сир «Легенда». Дегустуєш хоча би шматочок – і є ризик, що захочеться головки так три повезти з собою додому :)

Власник ферми Тарас Ложенко – художник, успішний київський бізнесмен, власник рекламної агенції. До того ж, просто сучасний молодий чоловік, батько трьох дітей. І він знає про виробництво сиру, про своїх кіз та корівок буквально все! До того ж, зараз Тарас відкрив Музей сиру в Києві. Тепер можна просто в центрі міста посидіти на сіні, дегустуючи вишукане вино зі справжнім українським сиром. Повірте, це смакота!..

– Виявляється, зовсім поруч так багато цікавого. А вас знахідки у мандрах колись надихали створити щось своє, унікальне?

– Так! В моєму рідному селі Москалівка на Хмельниччині, куди ми досі регулярно їздимо, в пам’ять про прабабусю залишилося багато глечиків. Вони стоять на горищі, серед павутини і старих прасок. Я мрію оновити цей будинок, аби зробити там домашній музей для себе, для своєї сім’ї та дітей. Частина з москалівських глечиків навіть сьогодні прикрашає мою київську кухню. Зараз я їх вже просто колекціоную.

До речі, щодо цікавого поруч. Є ще одне місце, що стало для мене особливим лише минулого року, хоча це і прямо на Хмельниччині – це затоплене село Бакота. Там ми теж опинилися з «Путівником». Там настільки фантастично красиво, що розум просто відмовляється у це вірити! Тепер ми з чоловіком самі мріємо відправитися туди на риболовлю.

– Це українські пригоди і враження. Як щодо унікального досвіду закордоном?

Я дуже люблю екзотичні країни. Поки що найбільші враження були на острові Занзібар (Танзанія, Африка) та в Таїланді. На Занзібарі живуть дуже бідні люди. Їхні будинки з палиць, глини та пальмових гілок. У них немає звичайних ліжок (теж конструкції з гілок), підлоги, вікон…

Чи не найбільше багатство – мобільний телефон. Хоча, щоби його зарядити, людям треба годинами стояти у черзі в спеціальний магазинчик, адже масового доступу до електрики на острові немає. А телевізор, як у нас колись, там дивляться всією вулицею :) Ще Занзібар – це неймовірна краса бірюзового океану, неповторні заходи сонця, гігантські черепахи (вони дуже люблять туристів та одразу до них повзуть) і чудова природа.

Їдять тут банани і рис, рибу ловлять лише на продаж. Маленькі зелені банани вдалося приготувати навіть нам. Все дуже просто: до бананів, котрі кидають в окріп, додають лише помідор, куркуму та сіль. Чотири малі банани – порція на сім’ю з шести людей. Виходить страва, що за смаком трохи нагадує недоварену картоплю. Там само нас пригощали крокодилячим м’ясом – воно має більш цікавий смак, це немов м’ясо та риба водночас. Між іншим, хоча місцеві мешканці й дуже бідні (принаймні за нашими мірками), але вони дуже щасливі та задоволені життям. Ніхто не жаліється, всі усміхнені, люблять гостей та тішаться тим, що мають.

– А чим запам’ятався Таїланд?

Це країна, де дуже поширений буддизм. Там можна побачити звичайну фанту як жертвоприношення богам, а злих духів відганяють… Автомобільними клаксонами!

В Таїланді дуже популярні небезпечні шоу – з королівськими кобрами, крокодилами тощо. Ці шоу організовують абсолютні фанати своєї справи: ані смертельна небезпека, ані укуси нікого не лякають і не знеохочують. Тайці навіть з приємністю тримають крокодила за хвоста, якщо ви особисто насмілитеся його погладити. І ми гладили!

Ще в Таїланді ми куштувати білих смажених хробаків. Це виявилося смачно і навіть чимось нагадало картоплю фрі. А от досвід із смаженою саранчею я би більше воліла не повторювати – справді було жахливо.

– О, співчуваю… Може пригадаємо смачне і приємне: що найбільш цікаве і де ви куштували в Україні?

– Одного разу в містечку Долина на Івано-Франківщині ми зі знімальною групою «Путівника» спробували справді оригінальну річ: драже з меду і пилка, котре господар виробляє на місці. Також тут організоване виробництво натурального трав’яного чаю. До речі, поділюся знахідкою: в моїх карпатських планах – один надзвичайний суп, для приготування якого використовують отруйну папороть. І ми з «Путівником» вже дуже хочемо його спробувати.

А на Київщині нас пригощали ухою, звареною в казані з додаванням… саморобної горілки та підпаленої вишневої гілки! Що характерно, хоча смак горілки дуже відчувається, жодного сп’яніння немає – загалом ця страва виявилася дуже смачна.

Ще гастрономічні пригоди були у Берегово, де нас вразило два місця: ромський табір (де можуть поруч стояти ледь не царський палац і купа сарайчиків, мешканці яких ще позаздрять Занзібару) і автентична закарпатська винарня Карла Шоша. Це винороб у шостому чи сьомому поколінні. У винарні, крім справжнього вина, є нагода скуштувати сир і в’ялене м’ясо місцевого виробництва. Вважайте: кілька ковтків місцевого вина на голодний шлунок, і непідготовлений гість може не зрозуміти, як вийти з винарні. Тому не забувайте й їсти :)

– Якою Ви бачите сучасну туристичну сферу в Україні: які слабкі місця варто, так би мовити, посилювати?

– Я не користуюся послугами туристичних фірм, зазвичай їжджу та оглядаю все самостійно. Лише раз у житті – в Ізраїлі – пощастило зустріти одного гіда, Влада Тельмана, з яким було справді цікаво. Він розповідав абсолютно унікальні речі та факти, котрі просто так, навмання, знайти неможливо.

Українським туристичним пропозиціям дуже би пасувала оригінальність. Аби в якійсь непересічній мандрівці можна було знайти і дізнатися те, чого не розкаже Інтернет. Хочеться авторських речей – наприклад, абсолютно нового погляду на Карпати, надзвичайних знахідок… Самобутності, яку неможливо загуглити.

Якщо ще до цього додасться простий, але доступний сервіс (елементарно: чистота в кімнатах та санвузлах, свіжа постіль, гаряча вода, зрозуміле та добре оформлене меню), все швидко зміниться. В цьому плані дуже тішать маленькі затишні приватні готелі в Карпатах – непафосні й красиві. Адже насправді це речі, що залежать лише від самих господарів і того, чи поважають вони своїх гостей та наскільки їх цінують, чи взагалі люблять свою роботу.

Окрема тема – дороги… У деякі привабливі туристичні місця інколи можна просто не доїхати. Звісно, через це багато людей просто відмовляється їхати туди взагалі.

– Наталко, чую, що любите подорожувати з чоловіком. Як би Ви сформували свої ідеї для цікавих сімейних мандрівок?

– Мій чоловік – досвідчений спелеолог та дайвер, і мені з ним дуже пощастило. Часто ми зриваємося та їдемо навіть просто на день, присвячуючи невеличким подорожам єдиний вихідний. Беремо намет, собаку – і вперед.

Щодо ідей, то навіть в самому Києві та неподалік є багато вартих уваги варіантів. Наприклад, «Київська амазонка». Це пригода на надувних байдарках прямо в Гідропарку. Ще ідея – відпочинок на озері «Дідорівка» та тамтешній найдовший в Україні «Zip-Line» маршрут. Любителі активного відпочинку можуть завітати на вейкбординг-станцію. Хочете екстриму трохи далі? На Житомирщині, в Денишах, збираються любителі альпінізму і скелелазіння. Кожні вихідні можна замовити тренування і спробувати себе.

Є багато нагод і для спокійного відпочинку. Ліси та парки, де в сезон чекають гриби і ягоди, завжди відкриті. Можливо все та у будь-яких варіаціях – аби було бажання! Зрештою, кожен вибирає свій шлях пригод – комусь вистачає увімкнути «Діскавері» по телевізору.

– Знаю, що особлива частина Вашого життя – театр. Який Ваш улюблений театр в Україні? Котру (або котрі) з сучасних вистав Ви би порадили переглянути? А де мрієте зіграти особисто?

– Улюблений – Національний драматичний театр ім. Франка. Там грають мої викладачі з акторської майстерності: Василь Баша, Володимир Ніколаєнко… Щоразу, коли я приходжу на їхні вистави, це завжди велика емоційна подія. Звісно, зіграти там – моя мрія!.. А у якій саме виставі – насправді, не так важливо. Достатньо бути у формі та серед профі своєї справи.

Театрів у Києві безліч, а от добрих вистав – менше. Серед того, що можу порадити у театрі Франка – це трагікомедія «Кін IV» з Анатолієм Хостікоєвим, «Наталка Полтавка» та «Кайдашева сім’я», «Великі комбінатори», «Швейк»… Там багато хороших вистав, як на мене.

З моїх останніх відкриттів – мюзикл «Пой, Лола, пой» у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. В Театрі російської драми йдуть прекрасні вистави «Дерева помирають стоячи» та «Бабине літо». Чудове місце, яке варто відвідати з дітьми – це Театр на Липках. Ще я дуже люблю творчість Олексія Вертинського (його можна побачити у Київському молодому театрі), захоплююсь роботами Ірми Вітовської і раджу сходити на виставу в її виконанні «Мерилін Монро: тріумф і агонія», а ще побачити виставу «Оскар та Рожева пані».

Також останнім часом я по-новому відкрила для себе антрепризні театри. Окрім того, в наших театрах починають практикувати нові технології, що теж по-своєму привабливе... Загалом зараз я навчаюсь на курсах акторської майстерності «FILM.UA», і ми якраз скоро почнемо підготовку до дипломного спектаклю (при нагоді всіх запрошую, слідкуйте за анонсами на Facebook!), тож всі ці речі особливо цікаво спостерігати та шукати нові творчі ідеї.

– Наталко, якби мав з’явитися Ваш власний рейтинг «7 чудес Києва», то що би до нього увійшло? Йдеться не тільки про пам’ятки, але й про нові цікаві місця, ініціативи тощо.

– Якщо в широкому сенсі, то, наприклад, це… 

  1. Озеро Дідорівка.
  2. Голосіївський парк імені М. Рильського.
  3. «Київська амазонка».
  4. Київська Сахара (поряд із метро Позняки).
  5. НЛО (від метро Кловська до бульвару Лесі Українки піднятися на гору в дворики київської фортеці – й звідти можна побачити дах стадіону Олімпійський).
  6. Відреставрована Поштова площа.
  7. Київська перепічка :) в центрі.

– Дякую за настільки щиру та захоплюючу розмову!

Фото: IGotoWorld.com, особистий архів Наталки Щуки та «1+1 медіа».

Якщо стаття сподобалася, розкажіть друзям :)
Facebook (0)
ВКонтакті

Зворотній зв`язок
Відгуки
Ми цінуємо Вашу увагу і час, проведений з нами на сайті IGotoWorld.com. Якщо у Вас є запитання, побажання, скарги або ж Ви бажаєте більше дізнатись про нас, оберіть пункт, що Вас цікавить, і пройдіть за посиланням. Ми обов’язково приділимо Вам увагу.
Форма зворотного зв’язку
Запит успішно відправлений.
Надіслати