Музей видатних діячів української культури, Київ

Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського розташований у середмісті Києва, на території району з дивною назвою – Паньківщина. Звідси дуже близько до центру міста. Розбудовуватися район почав наприкінці 19 – на початку 20 століття. Тут була невисока на той час вартість землі, це й сприяло тому, що можливість жити на Паньківщині – хто у власному будинку, хто як орендар житла – отримали професори університету Святого Володимира, лікарі, журналісти, письменники. Саме тут спеціально поруч оселилися родини київської інтелігенції – Косачі (сім’я Лесі Українки), Старицькі, Лисенки. Квартал між вулицями Саксаганського та Жилянською, де нині розташований музей видатних діячів української культури, сучасники називали «Українським Парнасом».

Історія

Першим із плеяди класиків культури, хто оселився на Маріїнсько-Благовіщенській (нинішня вулиця Саксаганського), був видатний композитор Микола Віталійович Лисенко. Жив він із родиною в будинку №95. Сусідом Лисенка з одного боку став його друг і побратим Михайло Старицький, а з іншого – сім’я Косачів, яка дала світові одразу кілька славних імен – Лесю Українку (Ларису Косач), її матір Олену Пчілку (Ольгу Косач з роду Драгоманових), Михайла Драгоманова – вченого, історика, філософа, рідного дядька Лесі. Неподалік, на вулиці Жилянській, 96, жив актор і режисер, представник театру корифеїв Панас Саксаганський (Тобілевич).

На «Українському Парнасі» вирувало активне духовне життя і вирішувалися найважливіші для української громади справи.

Нині в меморіальних будинках, де мешкали родини, розташовані музеї комплексу. Тут розміщені експозиції, присвячені Лесі Українці, Миколі Лисенку, Михайлові Старицькому, Панасу Саксаганському. Заснований музей видатних діячів української культури 1987 року.

Музей Лесі Українки 

Музей Лесі Українки як окрема установа у Києві діє з початку шістдесятих років 20 століття.

Перший поверх є меморіальною частиною музею, тут відтворено деталі побуту родини.  Життя складалося так, що мешканці цього дому багато подорожували, тож чимало сімейних реліквій втрачено. Але ті речі, що збереглися, знайшли своє місце в експозиції. Інтер’єр доповнили оригінальні типологічні меблі та ужиткові предмети епохи, а також речі, виготовлені за тогочасними зразками.

На другому поверсі розміщено літературну експозицію, в якій відображено життєвий і творчий шлях Лесі. Тут зібрано матеріали 19 – початку 20 століття, що стосуються як видатної письменниці, так і всієї родини Драгоманових і Косачів. 

Серцем експозиції є меморіальна кімната Лесі Українки. Скромність і простота її облаштування відповідають рисам характеру письменниці, а елементи декору підкреслюють її естетичні смаки й вподобання. Допомогли відновити інтер'єр архівні документи про спорудження будинку, спогади й листи родичів та друзів родини.

У будинку Косачів також містилася редакція журналів «Рідний край» і «Молода Україна», адже головним редактором часописів була Ольга Косач.

 На фасаді будинку висить меморіальна дошка з бюстом Лесі Українки, автором якої є Галина Кальченко.

Музей Лисенка

У домі під номером 95 на Маріїнсько-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського) минули вісімнадцять останніх років життя основоположника української класичної музики, видатного піаніста, хорового диригента, засновника національної музичної освіти Миколи Лисенка. Родина композитора винаймала другий поверх будинку. Тут Микола Віталійович написав свої основні твори, тут виростали його діти.

Меморіальна частина експозиції – це передпокій, робочий кабінет, їдальня та вітальня. Збереглося багато речей і меблів з кабінету. Шпалери для музею виготовляли вручну за старими зразками, які знайшли на стінах під час реставрації будинку. У вітальні квартири Лисенка і сьогодні можна почути звуки роялю видатного майстра. Тут збережено автентичний паркет, ліпнину та кахляні груби.

Експозиція музею Миколи Лисенка працює з 1980 року.

Основою колекції є творчий архів, який передали з кабінету-музею Лисенка при Київській державній консерваторії (нині – Національна музична академія імені Чайковського), частину експонатів взято з театрального музею, а ще деякі подарували нащадки композитора.

Лисенко-композитор. Театральний діяч. Виконавець-інструменталіст. Педагог. Громадський діяч. Кожному з цих життєвих амплуа присвячено окремі розділи експозиції.

До колекції належать цінні нотні автографи М.Лисенка: партитури опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», музика до «Кобзаря» Шевченка, хорові обробки українських народних пісень.

В архівній частині збірки є:

• документи та листи композитора;
• спогади його сучасників;
• матеріали, що стосуються створення і діяльності музично-драматичної школи Лисенка від часу її заснування в 1904 році;
• багато афіш і програм концертів та  вистав  опер Миколи Лисенка, зокрема, перших постановок;
• велика кількість грамплатівок;
• аудіозаписи творів композитора;
• ескізи сценічного оформлення  опер;
• фото з вистав.

Збереглася  унікальна колекція українських народних музичних інструментів, яку Лисенко збирав упродовж життя: ліра, торбан, цимбали, кобза.

На робочому столі Миколи Лисенка можна побачити автограф гімну «Боже Великий, Єдиний...», який він створив 1885 року.

Музей Старицького

Михайло Старицький наймав житло на другому поверсі будинку, в якому нині діє музей його імені.  Саме тут розміщено експозицію меморіальної квартири драматурга, що складається з вітальні, кабінету, кімнати доньки письменника Марії та їдальні. Точно відтворити інтер’єр помешкань допомогли спогади онуки письменника Ірини  Стешенко.

Майже одночасно з Михайлом Старицьким у цьому будинку оселилась родина його доньки Людмили Старицької-Черняхівської. В її квартирі влаштовано другу частину експозиції «Продовження сімейних традицій», що налічує п’ять кімнат. В них можна простежити  життєвий і творчий шлях дітей та онуків драматурга, які гідно продовжували справу Михайла Петоровича.

Колекція музею Старицького надійшла за заповітом онуки письменника Ірини Стешенко. Меморіальні меблі та деякі особисті речі зберігалися у фондах музею Лесі Українки.

Експонати поділено на кілька частин:

1. Архів Михайла Старицького – документи, оригінали рукописів, першодруки творів письменника, листування з діячами українського театру – Марією Заньковецькою, Панасом Саксаганським, Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим, фотографії, особисті речі.
2. Архів Людмили Старицької-Черняхівської: листи до батьків і рідних, рукописи, документи, що розкривають багатогранність творчого і громадського життя родини.
3. Архів родини Стешенків. Особливу цінною є частина, яку передала музеєві Ірина Стешенко, онука Михайла Старицького. Тут і документи різних років, і матеріали театру Леся Курбаса «Березіль», де Ірина Іванівна працювала, і листи. У цьому зібранні експонують також прижиттєві видання творів Михайла Старицького та його родини.

Є в музеї унікальна колекція кераміки 19–20 століть, а також особливо цінні портрети Михайла Старицького, виконані його сучасниками – художниками Красицьким і Бурячком.

Музей Саксаганського

Музей Саксаганського після капітального ремонту буде розміщено в будинку №96 на вулиці Жилянській, де 28 років прожив відомий актор, театральний діяч, представник театру корифеїв.

Нині у приміщенні закладу діє постійна виставка, присвячена творчому й життєвому шляху видатного майстра сцени. Тут багато цінних експонатів,  адже збереглися майже всі речі, що оточували Панаса Карповича за життя, документи, епістолярна спадщина, фото, твори живопису.

Значну частину збірки складають матеріали, що висвітлюють театральну творчість Саксаганського:

• видання п’єс з автографічними помітками;
• рукописні тексти ролей;
• режисерські експлікації;
• афіші;
• програми спектаклів;
• спогади самого актора про трактовку тієї чи іншої ролі;
• спогади сучасників;
• відгуки преси на акторську чи режисерську роботу Саксаганського;
• театральний реквізит;
• сценічні костюми.

Зовнішнє втілення образу героя мало для Саксаганського велике значення. Одним із дуже важливих компонентів акторської творчості він вважав костюм. Також він обмірковував і обігрував окремі деталі гриму, реквізиту. Завдяки нащадкам Саксаганського частина театрального гардеробу актора збереглася і експонується.

З часом музей видатних діячів культури має перетворитися на повноцінний культурний центр з розвиненою інфраструктурою – сучасний «Український Парнас», який стане окрасою столиці і місцем масового паломництва як відвідувачів з України, так і з-за її меж.

Як доїхати

Доїхати до Музею видатних діячів української культури можна на метро до станції «Палац спорту», далі  автобусами №3,14, 69 та багатьма маршрутними таксі до зупинки «Вулиця Паньківська». 

Час роботи:  музей працює з 10:00 до 17:00. Вихідні: у музеї Лесі Українки та в музеї Михайла Старицького – вівторок. У музеї Миколи Лисенка – понеділок. Першого і третього четверга щомісяця для всіх відвідувачів вхід безкоштовний.