Заповідник «Медобори»

Серед численних природоохоронних об'єктів України заповідник «Медобори» вирізняється не тільки солодкою назвою. Ця унікальна місцина, розташована на  території Гусятинського та Підволочиського районів Тернопільської області, зберегла не лише багато неповторних природних об'єктів, а ще й стародавні пам'ятки, які мають історико-культурну цінність. Заповідник «Медобори» є складовою частиною Товтр – вузького горбистого пасма, що простягається зі східної частини Львівщини через Тернопільщину і Хмельниччину до Молдови, і має особливу цінність не лише для Поділля, а й для всієї Європи. На охоронній території заповідника «Медобори» є загадкові печери і рідкісні рослини, прокладено екологічні маршрути, а в Гусятині діє підпорядкований заповіднику музей природи.

Історія

Унікальна природа заповідника «Медобори», як і Товтр загалом, почала формуватися 15–20 мільйонів років тому, коли ця територія була вкрита прибережними водами теплого Сарматського моря. У це важко повірити, але уздовж зовнішнього краю Карпат існувало море. Його рифи утворювали відмерлі рештки морських організмів із вапняковим скелетом. Саме завдяки їм утворилося пасмо, південно-західний схил якого крутий, а північно-східний – пологий.

 У 10–13 століттях на території нинішнього заповідника діяв один із останніх осередків язичництва у Київській Русі, так званий Збруцький культовий центр.  Значна кількість історико-культурних об'єктів того часу збереглася.  

Природний заповідник «Медобори» діє з 1990 року. Крім головного пасма, до його складу входять урочища «Шум», «Козина», «Кокошинський ліс». Розташовані недалеко від основного масиву, вони становлять значну цінність. Також охоронний статус мають дещо відокремлені територіально вапнякові горби зі степовою рослинністю.

Охороняти Товтри у цій частині, де нині розташований заповідник «Медобори», почали ще на зорі 20 століття, коли територія Тернопільщини входила до складу Австро-Угорщини. З ініціативи польських науковців 1910 року було утворено степові резервати гір Гостра та Ципель. Тоді ж обґрунтовано створення лісового резервату Волиці.

1963 року статус пам'ятки  природи загальнодержавного значення отримали Кременецькі гори, а 1982 року було утворено Медобірський геологічний заказник загальнодержавного значення. Нині «Кременецькі гори» з філіалу «Медоборів» перетворилися на окремий національний природний парк.

Флора і фауна

Значна частина території заповідника «Медобори» вкрита лісами. Тут налічується близько тисячі  видів вищих судинних рослин із значною часткою рідкісних, ендемічних та реліктових. До Червоної книги України занесено 44 види, до Європейського Червоного списку – 6 видів рослин.

Нетиповими для цього регіону, а тому унікальними, є ділянки степової, наскельно-степової та лучно-степової рослинності.

Серед представників фауни, занесених до Червоної книги України – 22 види. Зокрема:

• жук-олень; 
• мнемозина; 
• махаон;
• вусач мускусний; 
• джміль моховий та інші.

Серед червонокнижних видів птахів у заповіднику мешкають підорлик малий та великий, лунь польовий, кам'яний дрізд, сипуха, сова довгохвоста, сорокопуд сірий та інші. Із великих звірів тут  можна зустріти сарн, диких свиней, лисиць, а також є борсуки, горностаї та чотири види рукокрилих.

Збруцький культовий центр

На території заповідника «Медобори» археологи виявили язичницькі святилища. В ранньохристиянські часи тут одночасно існувало три різнотипні городища-святилища: Богит, Ґовда та Звенигород. Найкраще збереглося капище на горі Богит, де ще в 10–13 століттях стояв широковідомий Збруцький ідол (Святовит).

На території городищ-святилищ знайдено та досліджено хлібні печі, жертовні колодязі та довгі будинки-контини, у яких, згідно з письмовими джерелами, слов'яни-язичники збиралися для виконання обрядів. Поруч із городищами були селища-супутники, яких тут відомо 15. Всі ці знахідки зараз становлять єдиний археологічний комплекс – «Збруцький культовий центр».

Франкові скелі

Мальовничі скелі на околицях села Вікна Гусятинського району мають назву «Франкові скелі». Із цим місцем пов’язана творчість і громадська діяльність Івана Франка. Скелі становлять не лише історико-культурну цінність, а й є також рідкісною геолого-ботанічною пам’яткою. В результаті дії вітру вони набули вигляду стовпів із ущелинами та нішами, які повітря та вода різьбили упродовж багатьох тисячоліть.

Печери

Наявність потужних пластів вапняку вплинули на розвиток різних форм карстового рельєфу – тепер у заповіднику є все: від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок-озерець та колодязів. Є серед геологічних утворень і вертикальні печери – «Перлина» та «Христинка», а також печера «Звенигородська».

«Христинка»

Печера «Христинка» розташована в Городницькому лісництві. Відкрив її зоолог заповідника «Медобори» С. Сторожук 2000 року і назвав іменем своєї доньки. Печера має тектонічне походження.

«Звенигородська»

Ця печера має незначні розміри. Назва пов’язана із територією, на якій вона міститься.

«Перлина»

Печера «Перлина» є геологічною пам'яткою природи загальнодержавного значення. Розташована вона за 1,5 кілометри на південний захід від села Крутилів Гусятинського району Тернопільської області. Виявили її випадково 1969 року місцеві мешканці, добуваючи вапняк для будівництва. Утворилася «Перлина» в результаті глибокого розлому, а карстові процеси спричинили подальше розширення підземних порожнин. Назвали печеру так через зовнішню схожість на перлини  білих кальцитових кульок, якими були вкриті стіни.

Характеристики:

• Загальна довжина горизонтальний ходів – 240 метрів.
• Загальна глибина – близько 26 метрів (за іншими даними – до 40 метрів).
• Вхід – вертикальна шахта завглибшки 11 метрів.
• Постійна температура повітря – 9°C тепла.
• Висота горба, в якому схована печера, – 300 метрів.

Особливої уваги заслуговують рукокрилі, які населяють печеру «Перлина». Тут зафіксовано вечірницю малу, підковоноса малого та нічницю довговуху. У великій кількості представлена нічниця велика – вид, занесений до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

Печера Відлюдника

На відміну від попередніх, це рукотворна печера у скелі. Її здавна облюбували аскети-відлюдники. Як розповідають місцеві мешканці, тут у тридцятих роках 20 століття жив монах-відлюдник. Він вирубав місце для ліжка, обладнав витяжку для вогнища. Їжу знаходив у лісі. Іноді виходив у сусідні села, спілкувався з людьми на релігійні теми, вів щоденник. Монах-відлюдник зник безвісті під час німецько-радянської війни.

Розташована рукотворна печера поблизу села Литячі Заліщицького району Тернопільської області. Нині тут обладнана каплиця.

Екологічні маршрути

На території заповідника «Медобори» функціонують три маршрути: екологічні стежки «Гора Гостра», «Пуща відлюдника», «Богит». Два з них – на гори Гостра і Богит – науково-пізнавальні, третя – на гору «Пуща відлюдника» – для широкого кола туристів.

Стежка «Пуща відлюдника»

Довжина маршруту становить майже 6 кілометрів. Стежку прокладено територією лісового масиву Краснянського лісництва, пролягає вона мальовничими околицями села  Крутилів (неподалік від містечка Сатанів).

На маршруті можна ознайомитися з типовими лісостанами заповідника, почути співочих птахів, зустріти рідкісних комах. Із тварин трапляються борсуки, косулі, куниці, білки. Тут зберігся один із феноменів природи – останець степу серед лісового масиву, а також геологічні відслонення Товтрової гряди в Сліпому яру.

Відвідувачам цікаво побачити вхід до вертикальної печери «Перлина». А далі стежка веде до печери Відлюдника та городища-святилища «Звенигород» і селища-супутника «Бабина долина».  

Маршрут «Стежка відлюдника» закінчується на берегах річки Збруч, яка є природною межею Тернопільської і Хмельницької областей.

Стежка «Гора Гостра»

Маршрут довжиною 1,2 кілометра проходить через вершину товтри, на якій збереглися рідкісні угруповання рослин. Назва цієї гори – «Гостра» – походить від конфігурації, вона в минулому мала гострий шпиль, зруйнований через функціонування поблизу кар’єру.

З вершини гори добре видно:

1. Ланцюг Товтрового кряжу.
2. Гори Дзюраву, Лебедиху, Ципель.
3. Франкові скелі ті інші пам’ятки.

Стежка «Бохит»

Маршрут стежкою «Бохит» найцікавіший для істориків, краєзнавців, геологів та етнографів. Довжина його – понад шість кілометрів. Стежка веде через типові лісові медобірські деревостани до найвищої вершини території заповідника – гори Бохит (414 метрів над рівнем моря). Тут розташоване добре збережене капище, на якому, за припущеннями науковців, стояла всесвітньо відома статуя Збруцького Святовита.

Лісова стежка виводить відвідувачів на дорогу скіфської доби, поряд з якою є два могильники – курганний та безкурганний, з характерними для давніх слов’ян похованнями.

Далі відвідувачі побачать городище-святилище «Бохит», оточене чотирма валами. Всередині капища були розташовані келії жерців та паломників і довгі будинки-контини. Також можна оглянути сакральну частина святилища. Тут були колись найголовніші споруди – капище та кам’яний жертовник. Статуя ідола має вигляд квадратного кам’яного стовпа, на чотирьох сторонах якого вирізьблено зображення. Увінчувала цей кам’яний стовп чотирилика голова, покрита круглою шапкою.

Джерела

На території заповідника тече річка Збруч. На її правому березі розташоване джерело «Гліцеринова вода», а навпроти нього – джерело «Збручанська Нафтуся». Вважають, що тутешня гліцеринова вода має цілющі властивості і омолоджує шкіру. «Збручанська Нафтуся» натомість має жовчогінні, сечогінні, протизапальні, дезінфекційні властивості. Окрім цього, хворі їдуть сюди, аби відновити склад крові. Вода ще й багата на йод, мідь, бром, марганець і фтор.

Як доїхати

Доїхати до заповідника «Медобори» можна на авто з Тернополя автотрасою Е50, за Смиківцями повернути праворуч на Т2002. Відстань від Тернополя – 45 кілометрів. Адміністрація заповідника «Медобори» розташована в селищі Гримайлів Гусятинського району. 

Автобусами до Гримайлова зручно (без пересадок) добиратися з Тернополя, Кам’янця-Подільського, Чернівців.   

Деталі відвідин бажано попередньо уточнити за номером: (03557) 3–12–93.