Невідома Україна. Дніпро

Перша пов'язана з виникненням еспресо-машини у кінці 19 століття. Це класичне італійське кафе сімейного типу, де подають еспресо, лате та інші традиційні напої.

Друга хвиля виникла у кінці 20 століття. Найчастіше її пов'язують з появою Starbucks. Тоді стали популярними великі чашки кави, «кава з собою», «американо» – усе, що сьогодні характерно для цієї та інших подібних мереж.

Третя хвиля прийшла з ідеєю максимально цікавого смаку й аромату, коли до кави з'явився науковий підхід. Саме третю хвилю підхопили українці. У плані розуміння процесів і швидкості відкриття закладів від третьої хвилі в Україні ринок дуже розвинений. Якщо порівняти з Італією, то ринок там завмер на першій хвилі й заклади другої та третьої хвилі існують умовно. Щодо Дніпра, то за останні кілька років у місті було відкрито більше 15 кав'ярень третьої хвилі різних жанрів і форматів, це не враховуючи бум на мобільні кав'ярні (де каву продають на вулиці з машини) та мережеві кав'ярні. Якщо подивитися на ринок України загалом, найрозвиненішими кавовими містами є Київ, Львів і Дніпро. Із цих трьох, у співвідношенні кількості мешканців до площі міста, у Дніпрі кав'ярень зосереджено найбільше. Тобто, Дніпро для свого масштабу у кавовій сфері розвивається найшвидше.

Тут все пронизане легкістю та довершеним смаком: як в інтер'єрі, так і в їжі. Головна ідея буфету ANNAPAVLOVA – корисне може бути смачним. Заклад підхопив світову тенденцію до здорового харчування. Десерти без цукру та продуктів тваринного походження – ніжна лимонна пахіта, ситний фруктово-горіховий тарт, тендітні raw-цукерки, енергійний смузі-боул на сніданок – подарують лише користь організму та насолоду смаковим рецепторам. Гарячі напої стануть для вас відкриттям: синій веганський лате, кавовий напій «женьшень», чай анчан – кількість корисних інгредієнтів зашкалює – фініки, мед, мигдальне молоко, кленовий сироп, спіруліна.

Грація, краса, натхнення – це балет. Неважливо, скільки вам років – завітайте до студії Balletera у Дніпрі на заняття з балету. Ви розкриєтеся наче квітка й отримаєте естетичне задоволення: досвідчені педагоги, професійне покриття у залах, наповнене світлом приміщення, заняття під живу музику фортепіано. Атмосфера студії надихає й дає заряд легкості. У вас буде унікальна можливість спробувати щось кардинально нове у житті.

Окремо розкажу про Михайла Пруднікова. Він – найкращий екскурсовод, реставратор, управлінець і водій. Вам пощастить, якщо випаде нагода поспілкуватися із ним особисто. Одразу видно, коли людина закохана у свою справу і це приносить їй задоволення. До відкриття музею у 2014 році готувалися два роки. Закинуте заводське приміщення перетворилося на сучасний музей про минуле. До речі, у Михайла немає улюбленого автомобіля – усі як діти, не можна когось любити більше чи менше. Про нашу літню зустріч з засновником музею «Машини часу» читайте в матеріалі про ретро-мандрівку. Тоді Михайло катав нас на пузатому автобусі 1954 року.

Що мені подобається у «Машинах часу» – музей було створено за сучасними стандартами:

• експозиції постійно доповнюються й знаходяться в ідеальній чистоті;
• проводяться тематичні екскурсії, квести;
• є спеціальні екскурсії, розраховані на різні вікові групи;
• деякі експонати можна брати в руки та навіть посидіти в одному з автомобілів;
• можна згадати дитинство й спробувати свої сили на ігрових автоматах з минулого століття;
• великий плюс – частиною простору є тематичне кафе, з якого можна дивитись на експонати, й повноцінно пообідати.

Завітайте до Майстерні друкованої графіки «Пороги» й привезіть на пам'ять власноруч створену гравюру. Сам процес дуже цікавий, особливо на фінальному етапі – коли ви особисто маєте змогу працювати з друкарським верстатом. Сергій Алієв-Ковика, один з майстрів друкарні, – харизматична особистість, під його керівництвом почуваєш себе справжнім митцем. З паном Сергієм ми створили ось таку ліногравюру. Малюнок потрібно вирізати на лінолеумі. Далі – змастити спеціальною фарбою й зробити відтиск на папері за допомогою друкарського верстату.

У майстерні «Пороги» використовують такі види друку: плоский, глибокий, високий. Так, можна працювати не лише з лінолеумом, а й з деревом, металом і навіть каменем. Як на мене, ідеальній сувенір – зроблений своїми руками.

Далі цікавіше – у музеї є можливість створити, наприклад, прикрасу чи картину гарячою емаллю. Емальєрне мистецтво – доволі древнє, проте, не надто розповсюджене, саме у Дніпрі його відроджують. Ви побачите, як звичайнісінькі, на перший погляд, порошки перетворюються на фарбу, набувають художньої форми на металі, а після обробки в печі – сяють яскравими кольорами. До речі, вироби з емалі практично вічні – з часом вони не змінюються.

Завітати до майстерні Сергія Горбаня варто не лише заради гончарного майстер-класу. За останні роки майстерня перетворилася на мистецький і кулінарний простір. Тут є кілька приміщень для проведення виставок, творчих вечорів, інших майстер-класів, кулінарних сетів; авторський сад і романтична аура. Влітку під відкритим небом тут збираються художники, скульптори й інші митці – спілкуються, діляться досвідом, п'ють улюблений напій і насолоджуються невимушеною атмосферою.

Родзинка майстерні – її ресторан. Він незвичайний. Місця потрібно бронювати заздалегідь. Ви ніколи не знаєте, що буде у вас на вечерю, але це буде дуже смачно – один з найкращих шеф-кухарів Дніпра гарантує. Якщо вам пощастить, скуштуєте фірмову страву, приготовану Сергієм власноруч: риба, запечена в глині. Колись так готували їсти козаки. Цей рецепт намагалися перейняти інші ресторани, але ні в кого не виходить, – з глиною треба вміти працювати.

Заклад, який навчив дніпрян культурі споживання пива – паб «Кеды искусствоведа». Його співзасновник Денис Жаткін згадує, що паб було відкрито не задля задоволення попиту, а щоб створити його. Навчити цінувати смак пива, розбиратися в ньому. Справа доволі ризикова, адже не знаєш, чи підхоплять відвідувачі ідею. Проте, вдалося. Сьогодні у пікові дні столик потрібно бронювати завчасно. Якісне крафтове пиво прийшлося до душі дніпрянам.

Якщо зовсім нічого не знаєте про пиво, чи взагалі не певні, що воно вам подобається, все одно завітайте в «Кеды искусствоведа». Я ніколи не любила пиво, воно мені надто гірке й терпке. На дегустації мені показали пиво з іншої сторони. Виявляється, воно буває різним на смак. Промислове пиво в пляшках дуже відрізняється від крафтового розливного. Хто б міг подумати, пиво треба пити з бокалів, адже більше 70% самку приходить до нас через органи нюху. Пиво треба вміти пити і цьому навчать в «Кедах». Крім того, до різних сортів вам порадять відповідну страву, яка доповнить смак пива. До речі, кухня в «Кедах» на високому рівні. З особистого досвіду, фламандський червоний ель і тартар з яловичини – це поєднання, що перевернуло моє уявлення про пиво.

Володимир розповів, як 10 років тому тяжко захворів. Лікарі найкращих закладів Європи давали невтішні прогнози: кілька років на ліках у ліжку. У таких ситуаціях хапаєшся за найтоншу волосинку, аби врятуватися. Так Володимир прийшов до здорового харчування. Радикальна зміна харчових звичок дала свій результат. Хвороба відступила. Тоді Володимир задумався про якість продуктів, які ми споживаємо й заснував органічну ферму.

Ферма «Sokolovo food forest» розмістилася на 7 гектарах й вирощує овочі, ягоди, зелень, трави, без використання хімії, пестицидів тощо, а також має сертифікацію «Органік стандарт». Органічне виробництво – те, за чим Володимир слідкує особисто, адже він та його родина вже давно перестали купувати продукти у магазинах. Частиною господарства є молодий лісосад та ставок, де розводять рибу та качок. Великий плюс органічного господарства – збереження природного мікроклімату фермерських угідь.

На ферму можна потрапити з екскурсією: побачити органічне господарство на власні очі, скуштувати малини чи кавунів (звісно, це в літній сезон), дізнатися секрети вирощування трав. А який смачний чай із тархуну! Я ніколи взимку не куштувала смачніші тепличні помідори, ніж на у «Sokolovo» – наче вирощені влітку на дачі.