Биківнянські могили, Київ
До 1930-тих років Биківня була звичайним селом на околиці Києва, поки її не приєднали до Дарницького району столиці (нині вона у складі Деснянського району). Зараз це місце відоме як Биківнянські могили – за назвою історико-меморіального заповідника. У 30–40 роках у тутешньому лісі представники НКВС масово ховали тіла «ворогів народу» Це одне з найбільших місць погребіння жертв сталінських репресій в Україні, а розміри Биківнянської трагедії порівнюють із подіями в Дахау, Бабиному Яру, Катині.
Історія
Початок політичним репресіям 1937–1938 років поклала прийнята на пленумі ЦК ВКП (б) постанова «Про антирадянські елементи». У березні 1937 року у Київській міській раді таємно виділили ділянку 4,2 гектари для «спецпотреб НКВС» у лісі біля Биківні. Після півночі біля київських тюрем трупи закатованих складали в кузов «полуторок» (народна назва радянської вантажівки ГАЗ-АА), потім везли до Биківнянського лісу, де їх клали в братські могили, посипали вапном і закопували.
Цю ділянку обгородили щільним дерев'яним парканом із колючим дротом, а охоронець на спостережній вежі слідкував за тим, щоб ніхто сторонній не дізнався, що ж відбувається по той бік огорожі. За легендою, тут розміщувався артилерійський склад.
Звісно, інформація про те, що коїлося в Биківнянському лісі, була цілком таємною. Так тривало з серпня 1937 по 17 вересня 1941 року. Після окупації Києва нацисти провели розкопки, дізналися про призначення цієї спецділянки і знайшли масові поховання репресованих. Після 1941 року територію не використовували за призначенням.
За приблизними підрахунками, з 1937 по 1941 роки у Биківнянському лісі поховали близько 35 тисяч розстріляних українців, а також 3,5 тисячі іноземців. Але ці цифри приблизні, бо точну кількість жертв важко обчислити: документи про цей спецоб'єкт або засекречені, або давно знищені.
Правду про Биківнянську трагедію у Радянському Союзі замовчували. Вперше про ці події заговорили у 1960-тих роках. Члени заснованого у Києві Клубу творчої молоді «Сучасник» збирали інформацію про сталінські злочини. Очолив його режисер Лесь Танюк. Існують версії, що деякі учасники спільноти поплатилися своїм життям, бо знали надто багато. Наприклад, 1963 року в місті Сміла невідомі жорстоко побили поета Василя Симоненка, після того він помер через декілька місяців, а 1970 року художницю Аллу Горську знайшли мертвою в будинку її свекра у Василькові.
8 січня 1971 року Лесь Танюк надіслав до членів політбюро ЦК КПРС лист, де написав, що в Биківні поховано також відомих людей, як-от письменника Івана Микитенка. Згодом мешканці Биківні стали жалітися на випадки мародерства на місцях поховань. Усе це змусило комуністів створити Урядові комісії (1971, 1987, 1988–1989 роки), які робили висновки, що в Биківні поховані жертви нацистів. Однак тільки остання Урядова комісія 1988 року відкрила правду про ці жахливі події.
Меморіальний комплекс
1994 року був створений історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» у Києві. Пам'ятні хрести та монумент жертвам, які тут поховані, з'явились уже 1995 року. Їхніми авторами є скульптор Володимир Чепелик і архітектор Георгій Кислий.
21 червня 2001 року «Биківнянські могили» відвідав Папа Іван Павло ІІ.
2012 року президенти України та Польщі взяли участь у відкритті Міжнародного меморіалу жертвам тоталітаризму 1937–1941 років. Він має дві частини: український Меморіал і польський військовий цвинтар.
Як доїхати
Щоб доїхати до меморіального комплексу «Биківнянські могили», потрібно сісти на будь-яке маршрутне таксі, яке їде від станції метро «Лісова» по Броварському проспекту в напрямку Броварів (№154, 258, 321, 326, 328, 333, 334, 335, 336, 359, 701, 702, зупинка «Меморіал»).
Години роботи: з 9:00 до 18:00 (обід з 13:00 до 14:00); вихідні – субота і неділя.
