Loading...
Українська
Українська Русский English
Спецпроекти Додати об'єкт Моя карта
"

Невідома Україна: Трахтемирів – подорож у глибину віків

24506

Теплі і сонячні дні золотої осені – ідеальний час для подорожі пішки з рюкзаком. Тож для жителів Центральної України чудовою ідеєю для проведення вихідних або відпустки стане подорож Канівським Придніпров’ям. Справжньою візитною карткою цього регіону, його природною перлиною і окрасою є Трахтемирівський півострів, що розташований на межі Київської і Черкаської областей північніше міста Канів. Якщо ви жодного разу не були в горах, подорож Трахтемировом стане гірською пригодою. Стрімкі підйоми і спуски, стежки по краю урвищ, високі пагорби і провалля, на дні яких струмки розмивають археологічні артефакти сивої давнини, старовинні козацькі кладовища, якими рясніють трахтемирівські землі; ну і, звичайно ж, неймовірні наддніпрянські краєвиди чекають вас на маршруті.

Фото автора.

Канівські гори – геологічний феномен Центру України 

Трахтемирівський півострів, куди ми й вирушимо в похід, знаходиться в північній частині геологічної структури, всесвітньо відомої як Канівські дислокації, або Канівські гори. Це – пасмо пагорбів, що формують собою високий правий берег Дніпра між містом Ржищів Київської області і містом Канів Черкаської області. Їх довжина близько 50 кілометрів, а висота деяких із них перевищує 200 метрів. Виникнення цих нетипових для Середнього Придніпров’я геологічних структур вчені пов’язують із діяльністю льодовика, що вкривав територію України близько 10000–15000 років тому, а також з циклічними ерозійними процесами у більш пізній час, які спричиняло вирубання лісу на схилах і повторне заліснення. 

Для орієнтування вам знадобиться топографічна карта досить великого масштабу. Найкраще підійдуть карти, розміщені в «Атласі Київського і Канівського водосховища» видавництва Київської військово-картографічної фабрики. Такий атлас досить легко придбати в спеціалізованих магазинах для туристів і рибалок або у воєнторгах. Крім того, зважаючи на складність місцевості, не зайвим буде мати GPS-навігатор або, принаймні, телефон з функцією навігації і відповідним софтом. Отже, рушаймо в дорогу!

Трахтемирів історичний

Літописний Трахтемирів – гетьманська столиця реєстрового козацтва 15–18 ст., подарований у володіння козакам  польським королем Стефаном Баторієм. Свого часу тут був палац, де відбувалися збори старшин і гетьманів, шпиталь для поранених козаків, поселення козацької старшини і послів іноземних держав. Колись тут вирувало життя, відпочивали після далеких походів козацькі дружини, приймалися важливі суспільні і політичні рішення… У це все важко повірити, розглядаючи навколишню пустку, закинуті поля і лісові хащі, де природа розвивається за своїми законами, поступово відроджуючись.

Джерело фото: panoramio.com, автор: tsopaa.

Живуть у непрохідних нетрях дикі кабани і лосі; закинуті поля стали притулком для ковили та інших червонокнижних степових видів рослин, а також безлічі комах. А в небі над степами, лісами і ярами, як і в сиву давнину, можна побачити велетенського орлана білохвоста – найбільшого хижого птаха Європи, що гніздиться тут на дніпрових кручах.

Джерело фото: panoramio.com, автор: Сергей Н.

Походження назви «Трахтемирів» і досі повністю не з’ясоване. Одні вчені вважають, що ці землі слугували збірним пунктом для гетьманів, князів та інших вельмож, що з'їжджалися сюди «трактувати про мир». Інші стверджують, що це слово татарське і походить від імені хана – Трахтемір, якого начебто тримали в полоні у місцевому монастирі.  

Трахтемирів туристичний

Розпочинати маршрут краще із села Великий Букрин, що розташоване в північно-західній частині Трахтемирівського півострова. Вийшовши з маршрутки, слід рухатись асфальтовою дорогою до села Трахтемирів. Власне, від села лишилася сама назва, а ледве помітні руїни декількох хат остаточно поглинули лісові хащі. Натомість дорога виводить нас на плато, що утворює досить крутий схил до Дніпра. На шляху до берега здалеку видніються незмінні атрибути сучасного Трахтемирова – стара груша у формі тризуба і дерев’яний хрест, що височіють над стрімким спуском до води.

Джерело фото: panoramio.com, автор: Roman Zimovets/Роман Зимовець.

«А де ж легендарний Трахтемирів?» – часто лунає запитання у мандрівників, що вперше сюди потрапили. А він і справді тут – під водою… Створення радянською владою у 1974–1976 роках Канівського водосховища підняло рівень води в річці на 6 метрів, яка поглинула всі залишки, помилувані історією і часом.

Джерело фото: panoramio.com, автор: Сергій Н.

Місцевих мешканців, які ще жили в селищі і серед яких чимало було прямих нащадків козаків, відселили геть, а найбільш цінні і старовинні речі вивезли. За свідченням старих людей, те, що не могли вивезти, підривали вибухівкою.

Часто від дайверів і любителів підводної археології можна почути розповіді про найдивовижніші і мало не містичні речі, що трапляються тут під водою, в які важко віриться навіть людям з добре розвинутою і загартованою уявою. Але про це вже окрема розмова і окрема стаття…

Трахтемирів сучасний

Озираючись навкруги, помічаємо мощені плиткою охайні доріжки, що ведуть до альтанки, а вдалині – руїни цегляної будівлі.

 Фото автора.

Це все, що залишилося від маєтку одіозного олігарха Ігора Бакая, який незаконно захопив Трахтемирівські землі наприкінці 1990-х років, перетворивши їх на приватні мисливські угіддя, і збудував палац, куди полюбляли приїздити на VIP-полювання його друзі – політики і перші особи держави.

Іще до недавнього часу палац виглядав так:

Джерело фото: panoramio.com, автор: Сергей Н.

Проте ніщо не вічне, і мисливський палац, не витримавши буремних подій зими 2013–2014 років, відправився слідом за трахтемирівською старовиною :)

Джерело фото: panoramio.com, автор: Андрій Бондаренко.

Ми ж повертаємось і прямуємо ґрунтовою дорогою в напрямку урочища Монастирок.  Пройшовши закинутий дитячий табір у лісі, виходимо до хатинки, побудованої у старовинному давньоукраїнському стилі. Це житло місцевого мешканця і останнього жителя села Трахтемирів – Олега Георгійовича Петрика.

Джерело фото: panoramio.com, автор: Владислав Матлавський.

При нагоді обов’язково поспілкуйтесь із цією надзвичайною людиною. Палкий захисник природи і неформальний наглядач Ландшафтного парку «Трахтемирів» Олег Георгійович – киянин, що залишив місто і 25 років тому перебрався жити в Трахтемирів; живе тут постійно цілий рік; називає себе місцевим мешканцем і охоче спілкується з мандрівниками. Можливо, саме його проживання тут і рятує ці унікальні землі від остаточного поділу між олігархічно-бізнесовими структурами. Дивовижно, але прописка Олега Георгійовича за паспортом – неіснуюче фактично село Трахтемирів! Адже за українським законодавством село існує, доки є мешканці (бодай один!), а доки існує село, неприпустимими є і будь-які територіальні претензії. Його домівка – справжній музей старовини. Тут є все – і залишки кераміки і глиняного посуду, наконечники списів, старовинна зброя… Усі ці речі єдиний житель Трахтемирова збирав власноруч, відшукуючи на дні численних ярів та на березі річки Дніпро, і охоче демонструє колекцію гостям. За словами Олега Георгійовича, за археолога тут править сама природа – місцевість потроху змінюється, чи то, як кажуть геологи, «еволюціонує», струмки і потоки в  ярах розмивають ґрунт, а інколи і річка Дніпро, підмиваючи високий правий берег, спричинює ґрунтову ерозію і обвали ґрунту, часом виявляючи старовинні речі.

Мабуть, немає людини, яка могла б позмагатися з Олегом Георгійовичем за глибиною знань історії, етнографії, археології і екології Канівщини. Отже, якщо бажаєте послухати трахтемирівських історій і легенд, що перенесуть вас у глибину віків, – вам до нього!

Трахтемирів заповідний

Ґрунтова дорога веде нас далі, роблячи химерні зигзаги, підйоми і спуски. Краєвиди змінюються стрімко, немов у калейдоскопі. Дійсно, такого різноманіття ландшафтів, флори і фауни, що зустрічається на відносно невеликій території Трахтемирівського півострова, годі шукати будь-де в Центральній Україні.

Джерело фото: panoramio.com, автор:Igor Mikhayliuk.

За деякий час виходимо на високий пагорб, що панує над місцевістю, і бачимо металеву вишку-тріангуляр, яка маркерує місце, позначене на карті висотою 222.  Це – найвища точка Трахтемирівського півострова, звідки відкривається панорамний краєвид на Дніпро, навколишні пагорби і місцевість.

Фото автора.

Тут варто зупинитися, вдихнути на повні груди п’янкий аромат степових трав, соснової хвої і Дніпра і роздивитися навкруги. В гарну погоду звідси добре видно Переяслав-Хмельницький. Чудове місце для фотозйомки.

Фото автора.

Основна дорога круто повертає на південь, в напрямку сіл Луковиця і Григорівка. Ми ж радимо піти на північ невеликою стежкою, яка невдовзі приведе до мальовничого урочища Монастирок.

Фото автора.

До наповнення Канівського водосховища в цьому місці існувало село з однойменною назвою, а в давніші часи, за переказами, – монастир і шпиталь для поранених і старих козаків. Увагу привертає дерев’яний хрест з іконою біля провалля, що стрімко спускається до Дніпра. Звідси відкривається панорамний вид на місто Переяслав-Хмельницький і на Зарубину гору, що височіє на сході.

Фото автора. 

Фото автора.

Саме між Зарубиною горою і Переяславом існував відомий у літописах «коров’ячий брід» через Дніпро, який переходила козацька кіннота, замочивши ноги коней максимум до колін. На сьогодні створення водосховища підвищило рівень води в річці, і брід перестав існувати. Дійсно, навіть сьогодні тут одне із найвужчих місць Канівського водосховища; відстань між берегами не перевищує 3 кілометрів.

У цьому місці ми радимо зупинитися на ночівлю. Для ночівлі потрібно мати із собою каремат, спальник і намет. Запас води також бажано мати із собою, інакше доведеться шукати Маркове джерело, розташоване внизу біля Дніпра під горою Марків шпиль. Жодних стежок і орієнтирів немає, тому обов’язково потрібен GPS-навігатор і хороша карта місцевості. До речі, саме на цій горі, розташованій лівіше від стежки на Монастирок, Тарас Шевченко написав поему «Сон». Можливо, саме фантастичної краси світанки і заходи сонця надихнули його на це?

Фото автора. 

Фото автора.

Трахтемирів забутий

Подальший наш шлях веде в село Луковиця. Для цього піднімаємося назад до висоти 222 з тріангуляром і йдемо добре протореною дорогою на південь.

Луковиця – живе село. Живуть у ньому переважно дачники. Чимало, однак, і екопоселенців-дауншифтерів, тобто людей, які свідомо відмовилися від кар’єри, роботи та інших речей, що нав’язує міський спосіб життя, задля гармонії з природою.

Духом трахтемирівської старовини віддає і тут. Неподалік від центру села знаходиться закинуте козацьке кладовище.

Джерело фото: panoramio.com, автор: Philosof.

На кам’яних надгробних плитах вирізьблені різної форми хрести, старовинні надписи та інші химерні візерунки.

 

Джерело фото: panoramio.com, автор: RomanZimovets/Роман Зимовець.

Могили датуються переважно 17–19 ст., хоча, за розповідями місцевих, можна знайти і старші.

Якщо ж ви бажаєте відчути справжню атмосферу трахтемирівської пустки і занедбаності, вам обов’язково потрібно відвідати мертве село Зарубинці. Любителів сталкінгу це місце точно потішить. Для цього треба, не доходячи до села Луковиця, звернути з основної дороги на північний схід і пройти близько трьох кілометрів у цьому напрямку. 

Потрапивши на територію закинутого селища, слід рухатись обережно і дивитися під ноги, адже іще один спадок від часів цивілізації – залишки криниць. Кам’яні кільця залишилися в землі, утворивши нічим не накриті вузькі ями глибиною 2–4 метри, куди неважко провалитися.                    

Неподалік розташоване іще одне старовинне кладовище з уже знайомими нам кам’яними плитами.

Фото автора.

Меморіальна табличка на місці покинутого села.

Фото автора.

Як неважко здогадатись із надпису, офіційна причина зникнення села – примусове виселення під загрозою затоплення. Адже «горе з Канева» – це саме підняття рівня води новоствореною Канівською ГЕС. Дехто стверджує, що, крім офіційної причини, за радянських часів була ще й неофіційна – для виконання вказівки про остаточне знищення козацької спадщини і під прикриттям загрози затоплення місцеве населення було евакуйоване чи, краще сказати, – депортоване. А всі людські лиха списані спочатку на німецьких окупантів часів Другої світової, а згодом – на створення ГЕС.

Джерело фото: panoramio.com, автор: Cave Hostess.

Ледь помітні залишки кількох хат уже потопають у лісових нетрях. Пройде зовсім небагато часу, і лиш кам’яні плити могил, залишки криниць і табличка на хресті лишаться згадкою про одне із найдавніших селищ Центральної України.

Знаходячись у Зарубинцях, можна відвідати іще одне літописне місце – Зарубину (або Батурову) гору. Знаходиться вона всього в п’ятистах метрах на прямій лінії на північ, проте шлях туди може виявитися нелегким. Ледь помітна в лісі стежка майже повністю заросла, тому краще покладатися на GPS і навички спортивного орієнтування, які стануть у пригоді.

Фото автора.

У літописах 12–17 ст. згадується місто Заруб на Дніпрі, нижче Ржищева, але вище Канева, вказівка на розташування якого майже точно збігається з розташуванням покинутого нині села. Збудоване за давньоруських часів, місто відігравало важливу роль у тогочасному суспільному, економічному і військовому житті. Певне, не раз воно витримувало татарські набіги; зупинялись тут і скандинавські купці, прямуючи шляхом «із варяг у греки». За легендою, тут знаходилася козацька верф, де козаки будували і спускали на воду свої флотилії.

За переказами, на горі стояв Зарубинецький монастир, а дослідження більш раннього історичного часу виявили цілу культуру, названу видатним українським археологом Вікентієм Хвойкою на честь цього місця – зарубинецькою. 

Завершення походу

Зворотний шлях до цивілізації лежить через села Луковиця і Григорівка. Повертатися назад у Луковицю слід тією самою дорогою, якою і прийшли в Зарубинці. Щоб не заблукати, радимо увімкнути в навігаторі функцію запису треку пройденого маршруту і слідувати ним у зворотному напрямку або ж ставити мітки шляху вручну на мобільному телефоні.

Дорога із Луковиці в Григорівку радує нас чудовими краєвидами Дніпра і Канівських гір на обрії.

Фото автора.

Григорівка – велике живе село, пов’язане автобусними рейсами з містом Канів. Щоправда, автобус приходить сюди лише двічі на тиждень – по середах і п’ятницях. Відправляється він з центральної площі села біля магазину о дев’ятій ранку, тобто виїхати на Канів у день прибуття в Григорівку вже не встигнете. Тож плануйте свій похід у такий спосіб, щоб прийти в Григорівку або у вівторок, або у четвер, стати біля села на ночівлю, а наступного дня зранку вирушити до Канева. Найкраще місце для табору – берег Дніпра неподалік від причалу, де знайдеться рівна ділянка для намету. Відпочинок на березі і споглядання мальовничого пасма гір, що веде в напрямку Канева, стануть гарним завершальним акордом вашої подорожі.

Фото автора.

Як добратися: з Києва до села Великий Букрин маршруткою (їхати півтори години). Відправляється з автостанції «Видубичі» двічі на день: о 7:40 і о 15:20.

Де жити: в наметах.

Тривалість походу: 3 дні, 2 ночі. Орієнтовна довжина маршруту 20–30 км залежно від кількості місць, які плануєте оглянути.

Дорога назад: із с. Григорівка маршруткою в м. Канів, відправляється по середах і п’ятницях о 9:00 (їхати 20–30 хвилин), потім – автобусом до Києва, який ходить щогодини з 6:00 до 17:30 (їхати дві з половиною години). 

Незважаючи на значний інтерес науковців і археологів, Трахтемирів і досі приховує чимало загадок і таємниць, більшість з яких приречені бути назавжди похованими на дні ярів або під водами Дніпра.

А наша подорож добігла кінця. Канівські гори прекрасні будь-якої пори року і чекають на вас знову!

Якщо стаття сподобалася, розкажіть друзям :)
Facebook (0)

Зворотній зв`язок
Відгуки
Ми цінуємо Вашу увагу і час, проведений з нами на сайті IGotoWorld.com. Якщо у Вас є запитання, побажання, скарги або ж Ви бажаєте більше дізнатись про нас, оберіть пункт, що Вас цікавить, і пройдіть за посиланням. Ми обов’язково приділимо Вам увагу.
Форма зворотного зв’язку
Запит успішно відправлений.
Надіслати