Меморіал Вічної Слави, Київ
У парку Слави на печерських пагорбах Києва розташований Меморіал Вічної Слави, який оточують не менш знакові пам’ятки. Поруч відкрито Меморіал пам’яті жертв Голодомору в Україні. Неподалік, за кілька сотень метрів, – Аскольдова могила, де, за переказами, було поховано напівлегендарного варязького київського князя.
Меморіал Вічної Слави складається з обеліска, могили Невідомого солдата з Вічним вогнем, а також алеї з 34 могилами загиблих воїнів. Відкрили його 1957 року, в день визволення Києва – 6 листопада.
Меморіал і його складові
Пам'ятник являє собою 27-метровий гранітний обеліск. Біля його підніжжя горить Вічний вогонь, обрамлений бронзовим вінком із дубового листя. Поруч табличка із написом «Вічна слава героям, які полягли в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Слава Невідомому солдату».
Полум'я для церемонії відкриття Меморіалу Слави доставили з поля Сталінградської битви, з Мамаєвого кургану.
До обеліску, що розташований у центрі Меморіалу Вічної Слави, веде алея Полеглих Героїв. Останки тіл військових, які отримали тут вічний прихисток, перенесли з Аскольдової могили, Ботанічного саду, вулиць та парків столиці.
Тут поховано одинадцять генералів, двадцять одного офіцера і двох старшин різного віку і різних національностей. Дванадцятеро з них мають звання Героя Радянського Союзу. По обидва боки від доріжки розташовано по сімнадцять могил.
Серед похованих – генерал-полковник Михайло Кирпонос, командувач Південно-Західного фронту, організатор оборони Києва. Загинув в урочищі Шумейковому на Полтавщині. Герой Радянського Союзу.
Створили комплекс архітектори Мілецький, Бакланов, Новіков та скульптор Першудчев. Меморіал має статус пам’ятки історії.
Зовнішній вигляд Меморіалу
Алея героїв із боку площі Слави оточена дугоподібними гранітними стінами з накладними металевими датами «1941–1945». Вхід до меморіалу з боку вулиці Івана Мазепи акцентований гранітними полірованими площинами-бордюрами, на них лежать дубові та лаврові гілки, вилиті з бронзи.
Головний вхід і Алею героїв оточує зелена огорожа зі стриженого граба висотою до 3 метрів. На початку алея має ширину 8 метрів, наприкінці – 6 метрів, це візуально збільшує її довжину.
Ділянка поховань у кінці алеї оформлена сірим гранітом і оточена у два ряди деревами. З обох боків вмонтовано надмогильні гранітні плити з викарбуваними й позолоченими іменами похованих. На стінках встановлено світильники з білого скла, які асоціюються з поминальними свічками. Завдяки цьому майданчик нагадує меморіальну залу під небесним склепінням.
Східний бік Меморіалу є водночас і оглядовим майданчиком, із якого відкриваються краєвиди Дніпра, Лівого берега, Меморіалу пам’яті жертв Голодомору, Києво-Печерської лаври.
Парк довкола меморіалу
Довкола меморіалу створено Парк Вічної Слави, площею майже 10 гектарів. Колись ця територія між вулицею Лаврською і Дніпровським узвозом називалася Аносовським або Комендантським садом. Тут немає атракціонів, магазинів, розважальних точок, кафе чи барів. У парку є тільки пам'ятники і монументи, присвячені тим, хто віддав своє життя, захищаючи Батьківщину.
У парку прокладено доріжки з асфальту, встановлено пам'ятники, побудовано велику веранду з фонтаном у центрі. Після війни Аносовський сад перетворився на пустир, а згодом на кладовище. Після зруйнування Аскольдової могили сюди скинули демонтовані надгробки та пам'ятники.
Є легенда, що 1918 року на одній із околиць Аносовського саду більшовики розстріляли архімандрита Києво-Печерської Лаври митрополита Володимира. Також ходять чутки, нібито на схилах Дніпра поховано останки розстріляних 1919 року денікінцями українських поетів Василя Чумака та Гната Михайличенка.
Як доїхати
Доїхати до Меморіалу Вічної слави можна від станції метро «Арсенальна» тролейбусом № 38 або автобусом №24 до зупинки «Площа Слави». Відстань від станції метро «Арсенальна» до Меморіалу – півкілометра.
