Будинок Гампера, Маріуполь

Колись гостроверхий дах цього будинку, що височіє над морем одноповерхових будівель Слобідки, відразу впадав в очі. Тепер розрослися крони акацій і майже повністю приховують її, якщо дивитися, стоячи біля обриву, з боку Торгової вулиці. Стіни, складені з червоної цегли, стилізований малюнок кладки, вузькі вікна «під старовину», прибудова у вигляді вежі середньовічного замку.

Подейкують, що тут був костел. Але, цей будинок спочатку призначався для житла. На рубежі 19 і 20 століть тут жив і лікував людей маріупольський лікар Сергій Федорович Ґампер. Він народився в 1859 році в нашому місті в родині лікаря, який займав посаду судово-медичного експерта, потім був лікарем і викладачем Маріупольської чоловічої гімназії і, звичайно, «користувався», як казали у давнину, своїх співгромадян від недуг.

Сергій Ґампер здобув середню і вищу освіту в Харкові: після закінчення гімназії він вступив на мецінскій факультет Харківського університету. Завершивши навчання в університеті, тільки через два роки з дипломом лікаря приїхав на батьківщину, до Маріуполя і зайняв посаду свого батька. Через невеликий проміжок часу молодий лікар відправляється в Петербург на кафедру терапії Військово-медичної академії.

Отримавши диплом доктора медицини, він міг би залишитися в столиці і зайняти професорську посаду, але, мабуть, вважаючи, що в рідному місті принесе велику користь, повертається в Маріуполь; тут доктор Ґампер працював два десятиліття з невеликим, аж до своєї смерті, яка настала на початку 1911 року. До цього сумного моменту він був головним лікарем Маріупольської повітової земської лікарні.

Зараз поряд з будівлею сусідять ряд малопривабливих сараїв і напівзруйнована двірницька, а раніше до «готичному» будовою примикав великий двір з садом, обгороджений значним забором. До середини двору можна було проникнути тільки через ворота повз двірницької, де денно і нощно чергував сторож. Перше, що впадало в очі відвідувачам, був басейн, в якому плавали лебеді.

За часів непу будинок орендував якийсь підприємливий маріупольський обиватель, який намагався налагодити виготовлення ковбас. У це можна повірити, так як до сих пір в одному з підвальних приміщень збереглися гаки для підвішування яловичих і свинячих туш.

Оскільки колишні власники в роки революції емігрували за кордон, будинок перейшов у комунальну власність. Його приміщення зайняли кілька сімей. У період окупації Маріуполя гітлерівцями нібито приїжджав син доктора Ґампера. Мешканці переполошилися, думали, виселять та ще й покарають. Але спадкоємець ніяких рішучих дій не вжив, тільки попросив берегти будинок до кращих часів.