Лук'янівська в'язниця, Київ

Однією зі специфічних пам'яток історії столиці України є Лук'янівська в'язниця. В цьому закладі, який є частиною пенітенціарної системи держави, окрім кримінальних злочинців, утримували також жертв політичних репресій. У приміщеннях Лук'янівської тюрми за ґратами перебували свого часу відомі громадські, політичні, військові діячі, представники науки й культури. Споруда, в якій розташована в'язниця, занесена до «Зводу пам'ятників історії та культури». Багато таємниць приховує в собі ця будівля, яку, до слова, в царські часи вважали непохитним бастіоном, із-за мурів і ґрат котрого неможливо втекти. У будь-якому разі, корпуси нинішнього Лук'янівського СІЗО – дуже цінні і малодосліджені об'єкти з точки зору науки і культури. Громадські активісти вважають, що в стінах колишньої в'язниці варто створити Музей тоталітарних режимів.

Історія

Основна будівля була зведена у другій половині 19 століття за проектом губернського архітектора Михайла Іконникова. Місце для в'язниці обрали на території Лук'янівки, яка тоді була околицею Києва.

Офіційно Лук'янівський тюремний замок почав працювати з 1863 року. Решта корпусів в'язниці (станом на 1900 рік тут налічувалося десять кам'яних споруд різного призначення) були добудовані впродовж останньої третини 19 століття.

1917 року під час навали загонів Муравйова кримінальні елементи розгромили тюрму і, втікаючи, спалили частину приміщень.

На початку більшовицького панування Лук'янівська в'язниця була дуже перевантажена, тому в Києві створили багато нових місць ув'язнення, передусім на Печерську («чрезвичайки»), а також організували концентраційний табір у старій пересильній тюрмі («Косий капонір»).

Слідча комісія разом з Комітетом Міжнародного Червоного Хреста розкопала на Лук'янівському цвинтарі поховання колишніх в'язнів, які були розстріляні розривними кулями 1919 року.

«Виправно-трудова» політика за радянської влади передбачала роботу в майстернях. Їх було чимало:

• ґудзикова;
• слюсарно-токарна;
• мідно-бляшана;
• ливарна;
• швейна;
• деревообробна;
• картонажна.

Виробничі частини були самостійними господарськими одиницями і діяли на комерційних засадах.

Ще задовго до настання років сталінського терору, Лук’янівська в'язниця була украй перевантажена. Харчування, опалення приміщень були нормованими і дуже обмеженими. Зате тут активно проводили «культмасову» і «політмасову» роботу, передплачували газети й журнали, працювала школа, бібліотека, драмгурток, відбувалися кіносеанси та театральні вистави.

Після переїзду столиці з Харкова до Києва, комендатура НКВС УРСР розташовувалась у приміщенні колишнього Інституту шляхетних дівчат на вулиці Інститутській (нині Міжнародний центр культури і мистецтв), там же утримували особливо небезпечних політв'язнів, а решта потрапляла на Лук’янівку.

У тридцяті роки минулого століття тут містилася тюрма ОГПУ НКВС СРСР. У роки перед Другою світовою війною у тюрмі утримували понад 25 тисяч в'язнів, багато з яких були репресовані.

За часів радянської влади комплекс в'язниці складали, крім головного корпусу:

• чотириповерховий слідчий корпус;
• жіноче відділення;
• робітничий корпус;
• двоповерхові майстерні;
• житловий будинок адміністрації;
• гуртожиток;
• одноповерхові казарми;
• караульні приміщення;
• лікарня;
• лазня;
• льодовня;
• свинарня та інші будівлі.

Лук'янівська в'язниця оснащена цілою системою підземних тунелів-переходів між різними будівлями: слідчим корпусом, старою і новою частиною в'язниці. Всередині тунелі мають перекриття з численними металевими дверима та замками і спеціальною сигналізацією.

На території в'язниці діяла церква, яку в радянські часи переобладнали під додаткові камери.

Корпуси

Корпуси колишньої Лук'янівської в'язниці мають назви. Найстаріший називається «Катєнька». Є легенда, що цей корпус збудували за часів Катерини Другої, хоча насправді це не так, звели його у 1859 – 1862 роках. Саме тут містився пост №5, де утримували осіб, засуджених до довічного ув'язнення. Поруч – пост із камерами, де утримували і утримують ВІП-арештантів.

Другий старий корпус має назву «Столипінка». Він збудований за часів прем'єрства Петра Столипіна. До цього корпусу пізніше прибудували ще два: «Брежнєвка» (в радянський період), та «Кучмівка» (за часів незалежної України). Камери двох відносно нових корпусів менші за розмірами та мають низьку стелю. Вікна «Столипінки» та «Кучмівки» видно з-за огорожі.

Ще Лук'янівська в'язниця має окремий корпус «Малолєтка», хоча старожили називають його «Сталінкою». Там перебувають неповнолітні арештовані.

Також є окремий корпус ЖК (жіночий корпус) та «Больнічка».

Що ще є у в'язниці

У в'язниці облаштовані дворики для прогулянок, частина з яких розташована у внутрішньому периметрі, а частина – на даху «Столипінки» та «Малолєтки».

Діє лазня, магазинчик, бібліотека, церква.

Транспортування арештованих здійснюється підземними ходами.

Зараз у приміщенні колишньої в'язниці розташований Київський слідчий ізолятор.

Відомі в'язні

У різні історичні періоди в Лук'янівській в'язниці утримували відомих громадсько-політичних та церковних діячів, представників науки та культури, які були в опозиції до влади або стали жертвами політичних репресій. Серед відомих людей, колишніх в'язнів Лук'янівки:

1. Володимир Винниченко, український політичний та державний діяч.
2. Василь Вишиваний, український військовий діяч, австрійський архикнязь, поет.
3. Олександр Глаголєв, священик Російської православної церкви, богослов.
4. Михайло Грушевський, учений, голова Української Центральної Ради.
5. Фелікс Дзержинський, російський революціонер, радянський державний діяч.
6. Ірина Каховська, організаторка замаху на командувача німецькими окупаційними військами в Україні 1918 року генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна.
7. Микола Кибальчич, революціонер-народник, автор схеми першого у світі реактивного літального апарату.
8. Анатолій Луначарський, політик-більшовик, нарком освіти СРСР.
9. Сергій Параджанов, всесвітньовідомий кінорежисер.
10. Симон Петлюра, український державний, військовий і політичний діяч.
11. Максим Рильський, український поет, перекладач, академік АН України.
12. Йосип Сліпий, першоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, кардинал.
13. Степан Хмара, український політик, довголітній політв'язень радянських концтаборів.
14. В'ячеслав Чорновіл, український політик, публіцист.
15. Анатолій Дятлов, екс-заступник головного інженера з експлуатації Чорнобильської АЕС.
16. Олексій Пукач, екс-начальник головного управління кримінального розшуку МВС України.
17. Юрій Луценко, екс-міністр внутрішніх справ України, Генпрокурор.
18. Юлія Тимошенко, політик, екс-прем'єр-міністр України.
19. Борис Колесніков, український бізнесмен і політик.

Як доїхати

Доїхати до Лук'янівської в'язниці можна на метро (зелена гілка) до станції «Лук'янівська». З Майдану Незалежності курсують тролейбуси №6,16, 18 (їхати до зупинки «Станція метро «Лук'янівська»).