Білгород-Дністровський: кам'яний подих віків над гладдю лиману
Одним з найвідоміших міст півдня України вже довгі століття залишається Білгород-Дністровський. Свідок нашої історії протягом довгих століть, пізнав розквіт, занепад і тихе, провінційне життя. Містечко здатне порадувати своїх гостей розкішною фортецею, вузенькими вуличками, мостовими, археологічними старожитностями, затишною атмосферою, пронизаною історією, тісно змішаною із сучасністю. І парою приємних для відпочиваючих торгових сюрпризів.
Здрастуйте, ми таки з Еллади!
Перші поселення на цьому місці з'явилися ще в 502 році до н. е. Всюдисущі греки, куди без них (не тільки в Криму, виявляється, побували нащадки великого Геракла). Тоді на березі Тіраса (Дністра) оселилися вихідці з Мілета (нині турецьке село Палатія). Нове місто отримало не особливо оригінальне ім'я Тіра, а заодно славу одного з торгових центрів Причорномор'я. Причому протрималася Тіра майже до нашої ери, не переживши лише візиту племені гетів, родичів відомих даків.
Над розкопками міста археологи працювали з 19 століття. На початку 20-го лицарі лопати і мотики, нарешті, встановили місцезнаходження античного поселення. Виявилося, що його акрополь знаходився безпосередньо на території Аккерманської фортеці й площі біля неї, а все місто в період розквіту займало площу понад 20 га.
Нині погляду туристів, що затрималися біля входу до фортеці, відкривається картина античного поселення з фундаментами будинків, комор і храмів. Купи черепків, каменів, що пам'ятають кроки благородних еллінів, і кісток різноманітних тварин (хочеться вірити, що людські серед них не затесалися).
Можна навіть спуститися вниз і акуратно побродити серед сивої давнини. Ось явно вежа, це більше схоже на святилище, а тут, здається, люди жили. Пояснювальних табличок відверто не вистачає.
Тільки заради всіх олімпійських богів не залишайте після себе сміття (це, втім, стосується будь-якого місця, де гостюєте – ніяких недопалків, пляшок і папірців на тротуар – тільки в урни!) і не тягніть руки до бродячих собакам, які виховують цуценят серед руїн.
Біла скеля на сторожі лиману
Після загибелі Тіри на місці майбутнього Білгорода оселилися горді квірити, їх змінили ніби як візантійці або болгари, чи угорці (точних відомостей щодо цього періоду немає).
А потім всі різночитання припинилися, тому що до тутешніх країв дісталися татаро-монголи, що згадуються в Білгороді з неабияким пієтетом. Чому? Та тому, що саме степові воїни звеліли закласти на березі лиману фортецю, якій належало тримати під наглядом навколишні землі. Втім, будували фортецю не один рік, і руку до її зведення доклали як генуезці, так і молдавські князі.
Результат вийшов вражаючим. Мон-Кастро. Четатя-Албе. Аккерман – Біла фортеця.
Територія близько 9 га (найбільша в Україні). Протяжність стін – 2,5 км. 35 веж і бастіонів висотою до 15 м. Найпотужніша цитадель – фортеця у фортеці. Гарнізонний двір – місце постою воїнів. Цивільний – де могли ховатися всі жителі міста. Портовий – для карантинного зберігання різного скарбу. Двори відокремлені один від одного високими стінами, що дозволяло бійцям проводити битви без зв'язку з іншими частинами.
До кінця 18 століття Аккерманська фортеця була взята ворогом лише раз, під натиском багатократно сильнішого супротивника (конкретно турків).
Фортечна прогулянка
Менше ніж за 4-5 годин обійти всю цю пишність нереально. Он башта Овідія з цікавими видами крізь бійниці. Башта Пушкіна, який гостював у Білгороді в 1821-му. Мінарет мечеті. А ось і серце твердині – цитадель.
Потужні вежі, пам'ятають кровопролитні облоги. Вода лиману, що поблискує крізь залізні грати на вікнах. Тиск каменю в тюремних ванькирчиках. Вітер з моря, що намагається здути вас з багатометрової стіни. Крики чайок, чиї предки сотні років тому зустрічали кораблі, що йдуть для захоплення фортеці. Відгомін криків бійців, що доноситься з глибини століть.
І це всього лише за 40 грн, що складають ціну вхідного квитка (під час фестивалів-реконструкцій ціна зазвичай зростає).
У гарну погоду є також можливість здійснити водну прогулянку, подивитися на твердиню з лиману. Послуги човнярів коштують зазвичай близько трьох сотень за оренду катерка, зв’язатися з ними можна, дізнавшись телефони в ресторанчику, розташованому неподалік від входу до фортеці.
Святині Аккермана
Аккерманська фортеця абсолютно обов'язкова для відвідування всім, хто гостює в Одеській області.
Але і крім твердині в Білгороді-Дністровському є на що подивитися. Це і безліч християнських святинь, серед яких гордовитий Вознесенський собор – найбільший храм міста, побудований на початку 19 століття і нещодавно відреставрований.
І грецька церква Святого Іоанна Предтечі, в 15 столітті відбудована замість дерев'яного храму на гроші грецької громади Бєлгорода.
І унікальна вірменська церква Успіння Пречистої Богородиці, зведена за часів середньовіччя (тоді в місті проживала велика вірменська громада).
Цей храм, що з'явився на світ під час мусульманського панування, побудований настільки низьким і присадкуватим, тому що в той період влада забороняла споруджувати християнські церкви вище мечетей. Храм може похвалитися також кам'яним сарматським склепом III століття н. е. і тим, що попрацював базою археологічної експедиції.
І підземна церква Іоанна Сучавського. І Свято-Миколаївський храм 19 століття. І Свято-Георгіївська (Болгарська) церква.
І будинок, що пам'ятає кроки Світила російської поезії, який, як ми вже знаємо, відвідав Білгород 1821-го. І неординарний краєзнавчий музей, який знайомить вас з історією Північного Причорномор'я. І...
Меморіал Примирення
А як вам Меморіальний комплекс у Парку військової слави, в якому встановлені пам'ятні знаки всім загиблим воїнам – жителям Білгорода і тим, хто боровся за визволення міста з часів Другої світової війни і до наших днів?
Ось братська могила полеглим у серпні 1944-го у ході десантної операції. Поруч – пам'ятник бійцям-афганцям. Неподалік пам'ятний знак героям-прикордонникам. І камінь на місці монумента, який буде зведений всім борцям за незалежність країни.
Дуже хотілося, щоб люди не гинули в битвах і війни залишилися в минулому. Але поки що це лише мрія, ідея примирити і увічнити в одному місці всіх полеглих за цю землю хоча б після їх смерті виглядає дуже здоровою.
Пройдіться тінистими алеями. Посидьте на зручних лавках. Згадайте своїх предків. Помилуйтеся на красу Дністровського лиману.
І повертайтеся в сучасність.
Торгові принади
Адже відпочиваючих у тутешніх краях, стомлених ціновим геноцидом невеликих курортних містечок, не менше ніж культурні, меморіальні та архітектурні родзинки, зацікавить немаленький базар з адекватними (як для південного регіону влітку) цінами на продукти і речі. Знаходиться ринок за 10-15 хвилин ходу від залізничного вокзалу на вулиці Ізмаїльській.
І, звичайно ж, величезний гіпермаркет «Таврія-В» (вулиця Тимчишина, 8), здатний ненадовго повернути вам призабуте під час відпустки відчуття столичної суєти і нагадати дихання гігантських торгових центрів. Сюди можна дістатися або електричкою з Одеси, вийшовши на передостанній зупинці (станція «Тіра»), або маршруткою, проїхавши від кінцевої зупинки в Білгороді, а краще пішки, вдосталь намилувавшись міськими принадами.
Віялом сходяться до фортеці пустельні вузенькі вулички, що таємничо відблискують бруківкою у світлі вечірніх ліхтарів. Гостинно розкриті арки затишних двориків. Забавні малюнки на стінах будинків. Хрести храмів, що пропливають над зеленню дерев. Невеликі, але напрочуд гостинні парки. Зручні лавки, що запрошують відпочити після тривалої прогулянки. Мутнувата, загадкова вода широчезного лиману, над якою гуляє свіжий, пронизливий вітер. Стародавні камені розкопок і незворушні стіни твердині.
Усе це і багато більше – Білгород-Дністровський. Тисячолітнє місто на березі лиману, готове поділитися з вами всім досвідом прожитих років.
Доїхати до нашого сьогоднішнього героя можна електричками від Одеси (6 рейсів на день, у дорозі близько 2 годин, квиток трохи менше 20 грн). Або маршрутками від залізничного вокзалу Перлини біля моря або автостанції «Привоз» (це буде коштувати втричі дорожче, але на півгодини швидше).
Забронювати готель у Білгороді-Дністровському можна за посиланням.
У статті використано фото автора.
