Чемпіон України з даунхілу Єгор Приймачек. Про екстремальний велоспорт в Україні

7183

Талановитий та здібний підкорювач складних гірських спусків на велосипеді. У свої 22 роки Єгор Приймачек встиг досягти неабиякого успіху в екстремальному велоспорті – неодноразово стати чемпіоном України з даунхілу, а ще побачити та підкорити чимало прекрасних гір. Його перемоги не можна вважати лише власним досягненням – це також частина внеску в спортивні здобутки України.

IGotoWorld познайомився з перспективним юнаком та дізнався деталі цікавого життя спортсмена.

Чемпіонат України 2016 року. Нинішній чемпіон Єгор Приймачек.

Що привело тебе у велоспорт?

Скоріше не що, а хто. Ми з братом катаємося та стрибаємо на велосипедах із самого дитинства. Коли Льоші виповнилося 11, він знайшов велошколу в ДЮСШ району Голосіїво, в Києві. Само собою, брат одразу ж записав туди себе і мене. Відтоді наше захоплення і стало спортом.

IXS Europe Cup-Schladming 2016 року, тренувальний заїзд.

Чому обрав саме екстремальний?

Чому даунхіл? Та тому що він охоплює все те, що я дуже люблю: мандрівки, гори, екстрим, адреналін, нові знайомства, пригоди… Список можна довго продовжувати.

Ви не знайдете жодної ідентичної траси для даунхілу. Тут завжди все нове та непередбачуване. Не люблю одноманітність, це швидко набридає. А ще у такому спорті завжди весела тусовка. Ви не зустрінете жодного сумного ДХ-велосипедиста.

Primach Team School, Pylypets, 2014 рік. Вершина гори Високий Верх.

В цілому, гадаю, що екстрим у нас в крові – батьки в молоді роки займалися гірським туризмом. Тато був альпіністом, займався спелеологією, захоплювався гірськими та біговими лижами, велотуризмом та ще багато чим.

Підніжжя гори Dachstein – Австрія, 2016 рік. Вид на Альпи.

Тож любов до мандрівок пробудили батьки. А ти окрім велоспорту займаєшся туризмом?

На жаль, вже давно у походи не ходив. Щоб стати чемпіоном, доводиться весь час вкладати в тренування та змагання. Але походи в планах однозначно є!

IXS Europe Cup в Kranjska Gora, Словенія, 2016 рік. На фото Єгор з товаришем Олександром Сталовєровим готують яєчню на переносній плиті.

Не проста це робота – бути чемпіоном. Якими досягненнями готовий похвалитися?

На моєму рахунку більше сотні перемог у всіх можливих перегонах з даунхілу та інших екстремальних видів велоспорту.

Чотириразовий чемпіон України: у 2010 році в категорії «Юніори», 2011, 2012 та 2016 роки – еліта. Володар кубку України за 2012, 2013 та 2016 роки.

Перемоги та досягнення Єгора.

У 2016 році міжнародні перегони UCI, які проходили в Пилипці, були дійсно складними. Перша частина траси була прокладена на новій ділянці, яку будував брат минулої весни. Тож траса виявилася максимально тяжкою технічно та фізично. Температуру в гонці підвищив учасник з Британії, який вже декілька років виступає на кубках світу та Європи, не говорячи вже про нереально складні перегони в самій Великобританії.

Чемпіонат України 2016 року. Новий чемпіон Єгор Приймачек.

На кваліфікації Сем привіз мені одну секунду, але я розумів, що можу скинути у фіналі від свого часу ще близько 7 секунд. Дуже заряджала підтримка друзів, котрі задавали настрій на перемогу.

Фінал я проїхав дуже добре, без великих помилок, точно та сконцентровано. І це принесло свої результати – я отримав перемогу з відривом від другого місця в 10 секунд.

Головний конкурент Сем Герб (Sam Herb) не витримав свого темпу, у своєму фінальному заїзді упав, і тому фінішував четвертим. У 2017 році клас перегонів підвищать, тому чекаємо, що приїде більше іноземних гонщиків…

Чемпіонат України 2016 року.

Часто береш участь у змаганнях за кордоном? Які враження?

На змагання за кордоном в мене йде основний акцент. Хочу вийти на рівень чемпіона світу. У 2016 році вдалося відвідати аж 4 кубки Європи та 1 чемпіонат. Взагалі виступи за кордоном для мене вже не в новинку, перші заїзди на захід були ще 2011 року. Тому те, що стосується психологічного натиску та настрою – все під контролем (посміхається).

Kranjska Gora, Словенія, 2016 рік. Перший день тренувань перед IXS Europe Cup – першою серйозною гонкою після річної перерви через травму.

За кордоном траси дуже відрізняються від українських. Вони значно ширші і більш швидкісні. Доводиться швидко адаптуватися. Конкуренція також відрізняється – на заїзди реєструється близько 300 учасників, і зазвичай кожен з них має неабиякий досвід та вміння. Виходячи з цього, часто в одній секунді може фінішувати до 7–10 гонщиків.

Spicak, Чехія, 2016 рік. Фото з тренування перед черговим етапом IXS Europe Cup. Уся траса складається з крутих поворотів і каменів.

Тому навіть незначні помилки можуть відкинути тебе як мінімум на 20–30 позицій вниз. А проїхати «чисто» дуже складно – за день траса змінюється до непізнаванності. Перед поворотами розкочують величезні ями, замість одного корінця на трасі до вечора розрихлюють цілу кореневу систему та ще багато чого. Але незважаючи на все це, нам щастить приїжджати в першій 50, а іноді й в призах.

IXS Europe Cup, Леоганг, Австрія, 2016 рік. Найтяжча гонка 2016 року. Пройшов сильний дощ, і траса перетворилася на суцільне місиво з бруду і коренів.

Безумовно, це високий показник! Очевидно, що ви з братом багато тренуєтеся. Розкажи про свої тренування. Що входить до твого спортивного комплексу занять?

Якщо коротко – під час зимової підготовки в мене три основних види тренувань:

велостанок;
штанга;
загальна фізична підготовка.

Насправді все набагато ширше, про це можна говорити годинами.

У цьому році взимку я влаштувався працювати рятувальником в Буковелі, тому збільшив свої тренування щоденним катанням на лижах з 8 до 17 години.

А влітку основна підготовка – це катання в байк-парках та на змаганнях. З велостанка ми переходимо на щоденне тренування на шосе і пару разів на тиждень підтримуємо роботу зі штангою. Також це всілякі вправи на розвиток балансу.

Вечірня «закатка» після тяжкого та насиченого дня підготовки до гонки в Kranjska Gora 2016 року.

А ще, як у міжсезоння, так і влітку, ми намагаємося тренуватися на мотоциклі. В основному це ендуро, мотокрос.

Тренування в Пирогові, в Києві, на мототреку, 2016 рік.

Що думаєш про спорт в Україні?

Можу сказати конкретно про даунхіл. Хоча він і не дуже популярний та розвинений в Україні, але однозначно живий! Щорічно у нас проводяться Чемпіонат і Кубок України. А в Карпатах тепер вже є і міжнародна гонка. Це значне досягнення.

Чемпіонат України 2016 року. Пилипець.

Оскільки наш вид спорту дуже цікавий та видовищний, на мою думку, у нього є майбутнє. Головне, продовжувати розвивати його та популяризувати, підключати медіа та запускати інформацію в широкі маси.

Spicak, Чехія, 2016 рік.

Чи можливо досягти значних результатів тільки власними силами?

Гадаю, що відповідь – однозначно «так». Головне – хотіти цього. І вкладати всього себе. Даунхіл досить витратний вид спорту, але, як кажуть: «Хто шукає, той завжди знайде!». Можливості є всюди, їх треба лише вміти розгледіти та не змарнувати.

У моєму випадку першочергова підтримка, звичайно ж, була від батьків. Це ті люди, які завжди в тебе вірять. А з часом з’явилися і певні спонсори, такі як:

магазин «Висота»;
«Bike Propaganda»;
«Авто Мото Вело»;
компанії «Trailmech»;
«K A Egineering».

Етап кубку України 2013 року, Пилипець. Автор – Тарас Гіп.

Окрім рятувальника на лижному сервісі, в Києві я працюю «майстром по замках». Після роботи я продовжую тренуватися. Коли повертаюся додому, тільки їм, приймаю душ та йду спати. Ніщо на голову просто так не падає, і до цього треба бути готовим.

То які конкретні плани маєш на 2017 рік?

На 2017 рік вже складений приблизний календар, але він може коригуватися залежно від бюджету. В планах відвідати близько 6–8 змагань у Європі, а також максимальну кількість гонок в Україні. Головна мета – подіуми на всіх українських перегонах і стабільне зростання аж до подіумів на європейських перегонах.

Primach Team School – Pylypets, 2014 рік, гора Високий Верх.

По можливості постараємося провести Primach Team School та побудувати декілька нових трас.

Розкажи про свою команду Primach Team. Як вона утворилася?

Ідея власної команди з’явилася приблизно в 2010 році у брата. З розпадом нашої попередньої команди Artem Racing в 2011 році, у міжсезоння ми всерйоз задумалися про Primach Team. Назву було взято з відомого всім прізвиська «Примач». Вирішили, що воно і читатися буде легко, і впізнаватиметься на українському ринку.

Бус з логотипом команди.

У той же час у нас з’явився бус, так що ми одразу вигадали дизайн логотипу та обклеїли ним машину.

Зараз Primach Team – це не лише спортивна команда – це бренд, під яким ми проводимо велошколи та будуємо траси. Одним словом, розвиваємо велоспорт у цілому.

Primach Team School – Pylypets, 2014 рік. Тренувальні заїзди.

Пам’ятаю, ти згадував, що любиш мандрівки. Де полюбляєш подорожувати та відпочивати?

Всюди, де є гори, я відпочиваю. А якщо поряд є ще море або озеро – то це взагалі рай!

«Австрійський» склад райдерів на екскурсії у романтичному містечку Hallstatt, 2016 рік.

Яка мандрівка запам'яталася тобі найбільше?

Кожна поїздка є незабутньою. Але найбільш емоційно вражаючою вважаю гонку в Австрії в 2012 році. Це був чемпіонат світу, який проходив у містечку Leogang. Тоді я вперше опинився на трасі світового рівня. І вперше зустрів усіх своїх кумирів: Steve Peat, Sam Hill та багатьох інших.

Aaron Gwin, Леоганг, Австрія.

Steve Peat, Леоганг, Австрія.

Я був шокований розмахом події – у кожної команди був величезний бус з не менш вражаючими палатками, в яких було все, що необхідно гонщику. Натовпи людей (близько 20 тисяч) розтягувалися уздовж траси та вболівали, не змовкаючи. Десятки спалахів фотоапаратів, величезні професіональні камери телебачення для трансляції…

Whip contest в Schladming, 2016 рік.

У ті дні я не міг спати ночами, не міг сконцентруватися на гонці, уся та неймовірна атмосфера поглинула мене повністю… Здавалося, все відбувалося не зі мною. Таке враження, ніби я все ще сидів вдома і просто переглядав звіти з перегонів.

IXS Europe Cup в Kranjska Gora, Словенія, 2016 рік.

Хоча, катаючись по трасі, я впізнавав кожен штрих, який місяцями помічав у відео з того ж місця. Не вірилося, що я стояв у черзі, коли переді мною – команда Chain Reaction у повному складі, а позаду – Greg Minnaar…

Як це захоплює! Стільки вражень... і все одразу. Що можеш порадити як місце відпочинку?

Якщо за кордон, то я однозначно раджу побувати в Австрії: Леоганг, Шладмінг. Також дуже гарно у Kranjska Gora (Словенія). Любителі гір будуть у захваті.

Байк-парк в Schladming, 2016 рік.

В Україні раджу поїхати до Пилипця – звідти можна піднятися на полонину Боржава, поласувати чорницею, сходити на відомий водоспад Шипіт, а якщо влітку приїхати – то ще й гонку подивитися (посміхається).

Крім того, там постійно літають на парапланах. Бажаючі можуть насолодитися Карпатською гірською красою з висоти пташиного польоту. Це чудове місце для туризму та відпочинку.

Фанова розкатка в Леогангу.