Солеварний завод «Саліна», Стебник

У промисловому містечку Стебник на Львівщині зберігся один із найцікавіших індустріальних пам'ятників Галичини – солеварня «Саліна». Будівля заводу була зведена в середині 19 століття, у період, коли галицькі території перебували під владою Австро-Угорської імперії. Це можна помітити в архітектурі соляного заводу, більше схожого на палацові склепіння: вітражні вікна, банкетний зал прямо в приміщенні солеварні і годинникова башта. Циферблат старих австрійських «дзигар» зберігається в Музейному залі гірничорятувального взводу Стебника, розташованого поруч.

Солеваріння в Стебнику

Солеваріння – древній промисел стебничан. У середні віки ропу збирали на поверхні соляних озер. Поступово вода йшла углиб землі, і для видобутку розсолу потрібно було розробляти «копальні», або «шиби». Виварюванням солі з ропи місцеві жителі були зайняті в усі часи. З приходом Австро-Угорського правління на головний промисел ввели монополію. Виварювати сіль заборонялося навіть у тих випадках, коли розсіл проступав на поверхню у власному городі.

Історія стебницької «Саліни»

Австрійську «Саліну» звели на місці старої солеварні. Ропу доставляли з «Дорфшахти», що функціонує з 1770-тих років. На поверхню розсіл вивозили похилим стволом за допомогою кінної тяги, пізніше парової машини. У солеварні були встановлені виварні чани. Під ними – печі на дровах. Свіжу, ще вологу, сіль пресували в спеціальні конусоподібні форми (топки) і запікали в печі.

Налагоджувалися торгові шляхи, і з'явилася необхідність збільшувати обсяги виробництва. Поруч із «Саліною» 1848 року було розпочато проходку видобувного шахтного стовбура «Кюбек» і вентиляційно-евакуаційного «Ляриш». Тверді породи глибинної шахти затоплювали водами прісної річки Соляниці. Отримана таким чином ропа до 1911 року збільшила виробництво Стебницької кухонної солі до 50 тисяч тонн на рік.

Після нещадного виробництва під містом залишилося 12 луговин (пустот). Сумарна площа «вимитих» підземних територій становить 440 тисяч квадратних метрів. До цього дня карстові порожнини є головною невирішеною проблемою міста.

Будівля солевиварювального заводу «Саліна» – центральна пам'ятка індустріального Стебника. В її міцних стінах більш ніж 150-річна історія міста.

Недалеко від солеварні височіє старий копер шахтного стовбура «Кюбек» – ще одне нагадування про австро-угорські часи.

Як дістатися

До Стебника курсують маршрутки з найближчих більших міст – Дрогобича, Борислава та курортного Трускавця, розташованого всього за 6 кілометрів.