Звіринецький печерний монастир, Київ
Звіринецький печерний монастир – релігійна пам'ятка з тисячолітньою історією, захована у підземеллях на правому березі Дніпра. Про існування обителі дізналися трохи більше ста років тому, але приховані тут таємниці не розкрито й досі.
Історія Звіринецького печерного монастиря
Згадки про територію, де розташований Звіринецький монастир, трапляються у літописних розповідях про Красний двір – місце заміського проживання сина Ярослава Мудрого – Всеволода. Назва «Звіринець», вочевидь, пов'язана з лісистою місцевістю, у якій князь любив полювати на звірів. Також відомо, що у 1096–1097 роках, після набігу кочівників, у тих місцях було зруйновано монастир. Судячи ж зі знайдених у підземних келіях кісток, монахи та місцеві жителі під час набігу монголо-татар переховувались у печерах, де їх виявили нападники та замурували живцем.
Обитель слугувала схованкою від ворогів і в часи Другої світової війни, про що свідчить знайдений на стіні напис: «Юрій Колп… 1941». Сьогодні ж, на основі відродженого скита Звіринецьких печер, у Києві функціонує гуртожитній чоловічий монастир, заснований 2009 року. Проживає у ньому 7 насельників: 5 ченців і 2 послушники.
Віднайдений підземний монастир
Про те, що під ногами мешканців правого берега Дніпра розташований монастир та підземна церква, першою дізналася Феодосія Матвієнко, перед якою 1888 року, через зсуву ґрунту, відкрився вхід у печери. Жінка почула гуркіт і побачила веселку, її основа впиралася саме у провалену частину землі. Разом із сусідом Дмитром Зайченком вона спустилась у підземелля та виявила безліч людських кісток, залишки чернечого одягу, ікони, хрести. До речі, саме у цих печерах знайшли унікальне зображення хреста, який дістав назву Звіринецького. Він за своєю формою схожий на схематичне зображення людського тіла, бо, окрім звичної основи із перехрещених ліній, має ще дві «ноги».
Тривалий період часу, аж до 1912 року, Звіринецький монастир не досліджували, оскільки його територія належала Артилерійському відомству, та й грошей на вивчення ніхто не виділяв. Потрібен був меценат, який би профінансував дослідницьку роботу, і такий знайшовся. Князь Володимир Жевахов викупив землю і взяв у міській управі відкритий лист на розкопки печер. 1912 року під керівництвом члена Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва Олександра Ертеля почалася робота. Князь Жевахов спостерігав за нею і фінансував.
Практично відразу після відкриття Звіринецькі печери стали місцем паломництва. Значна кількість людей, які збиралися біля входу, щоб потрапити в древній монастир, заважала дослідникам працювати, тому доступ доводилося обмежувати. Потік паломників не припинявся до тридцятих років, поки на почалися радянські розгроми та переслідування. 1933 року вбили настоятеля Звіринецького скиту, Архімандрита Філарета, а 1934 року закрили монастир та підірвали його храм. Доступ до Звіринецьких печер з'явився лише після 1990 року.
Що можна побачити у підземних печерах
Підземні Звіринецькі печери утворюють три галереї-вулиці: Вівтарну, Похоронну (Безіменних поховань) і Безіменну (недосліджених поховань). Келії на початку Вівтарної вулиці і групові крипти на вулиці Безіменних поховань обшиті дошками для захисту від обвалів. Стіни і локули половини Похоронної вулиці облицьовані цеглою – над цією частиною ходів колись був фундамент храму. Загальна довжина ходів становить близько 150 метрів. У кінці Вівтарної вулиці зліва – локула з похованням, підписана іменем Феодора Каліки, а справа – келія Андроніка Печерника.
Над жертовником у храмі вирізаний у камені список восьми ігуменів Звіринецьких: Леонтій (мабуть, засновник обителі), Маркіян, Михайло (згодом єпископ Юрієвський), Софроній, Мина (згодом єпископ Полоцький), Климент, Мануїл і Лазар. Мешканці печерного храму спали у вузьких вибоях, подушками їм служили глиняні виступи, а обідніми столами – гладкі поверхні печер. Ховали своїх братів монахи скромно – людину просто клали в землю між двох дощок, на тіло першого опускали другого, далі – третього. Купи пожовклих від часу кісток упереміш з камінням видно з-за ґрат у вузькому тунелі під землею. Тут же стоять керамічні посудини, з яких стирчать черепи.
У могильній ніші ігумена Климента знайшли металеву іконку, вкриту білою емаллю, яка захистила метал від корозії. На ній зображена Богородиця «Одигітрія». Згодом виявилося, що ікона чудодійна, зцілює хвороби. Також тут можна побачити мощі першого митрополита Київського – Михайла, який, за переказами, надихнув Володимира Великого на хрещення Київської Русі.
Як доїхати
Підійти до монастиря можна з вулиці Мічуріна – ділянки 20 і 22. Для цього потрібно пройти через ворота, піднятися до металевих дверей входу в печери, передзвонити на номер (044) 285-24-40 і очікувати провідника. Також потрапити можна через Ботанічний сад. Сюди курсують тролейбус №14, автобуси №62 та 62К від станції метро «Печерська» до зупинки «Вулиця Болсунівського». Від станції метро «Дружби народів» до обителі можна дістатися пішки, дорога займе не більше 15 хвилин.
Години роботи: екскурсії починаються о 10.00, 11.00, 13.00, 14.00, 15.00 та 16.00.
