Блогер і мандрівник Орест Зуб: «Зазвичай в мене все виходить кльово!»

4137

Життєвий бізнес Ореста Зуба – це робота і мандри як два в одному. Як каже наш герой, з часом виявилося, що його діяльність може приносити користь іншим. Відтак Орест як спікер та організатор презентацій, тренінгів, майстер-класів тощо стає все більш популярним в Україні та цілому світі. Пропонуємо і вам познайомитися з ним поближче!

– Оресте, скільки часу свого життя Ви витрачаєте на подорожі? Як вдається поєднувати роботу і мандрівки?

– Останні три-чотири роки я понад шість місяців у році перебуваю не в Україні. Можна сказати, фактично 2/3 року мене тут немає – весь цей час присвячую подорожам. Поєднувати роботу і мандрівки мені дуже просто, адже я працюю дистанційно. Все, чого потребую для роботи, це ноутбук і доступ до Інтернету. Хоча, зрештою, багато речей можна робити і офф-лайн. Щоправда, зараз у світі Інтернет вже є абсолютно всюди, навіть високо в Гімалаях (на висоті понад 5 тис. метрів!). Тепер працювати реально можна всюди, і це справді дуже зручно.

– Ви маєте свої правила мандрівника? Якщо так, то які?

– Ні, жодних спеціальних правил або традицій для подорожі в мене немає. Я просто їду кудись, поводжуся там відповідно обставин і ситуації, от і все.

– Де знаходиться Ваше улюблене місце відпочинку в Україні? Чому саме це місце?

– Конкретного місця не можу назвати. Навколо стільки всього цікавого, також і в Україні, що я зазвичай просто намагаюся побачити щось нове. Але серед тих місць, куди я зазвичай люблю повертатися, або куди з гордістю можу когось привести, звісно, є й особливі. Наприклад, околиці Кам’янця-Подільського. Це Поділля й Подільські Товтри, де Дністер змійкою немов «всікається» в Дністровський каньйон. Звідти він «розпливається» на кордоні між Хмельницькою і Чернівецькою областями. Там дуже-дуже гарно і кльово! Там ще немає багато туристів, до багатьох речей не доберешся так просто, якщо не знаєш, куди саме їхати. Тому в своєму блозі я навіть публікував статтю про місця Дністровського кордону, куди можна потрапити на авто. Ці місця мені й справді дуже подобаються.

– Оресте, чи плануєте Ви свої мандрівки? Як?

– Так, більшість своїх подорожей я планую. Принаймні, так би сказати, «грубими мазками». Найважливіше – це дальні перельоти, купівля авіаквитка. Від дат квитка я відштовхуюся, щоби планувати мандрівку детальніше. Тим не менш, дуже часто все виходить спонтанно, один переліт – і не ясно, що далі. Але потім графік все одно заповнюється. Скажімо, зараз я в Уругваї, а на початок лютого вже намічений переліт з Перу (це протилежна частина континенту Південної Америки) в США.

Що буде між цим? Чілі, Болівія, Перу… Більш-менш так. Але конкретніше ще не можу сказати. Тобто глобальні плани в мене є, але мікроменеджмент узгоджується не одразу. Завжди віддаюся випадку. І зазвичай в мене все виходить кльово!

– У Вашому житті були спонтанні подорожі Україною? Куди, і чи вони Вам сподобались?

– Звісно, ба навіть багато і часто. Конкретно вже й не скажу, куди – бо спонтанних дальніх подорожей Україною в мене справді було безліч. І всі ці поїздки дійсно були класні.

– У якому місті чи селі було найважче знайти житло? Де Ви заплатили найменше за ночівлю, а де – найбільше?

– Щиро кажучи, тут в мене ніколи не було проблем із проживанням. Хоча в студентські роки, коли ми на вихідні цілими бандами народу їздили у Славське на сноуборд і лижі, то бувало й так, що справді не могли знайти проживання. Але загалом якихось труднощів на цю тему в мене не виникало. Найдешевший нічліг – це завжди безкоштовно, в наметі або десь ще. Найдорожчий нічліг в Україні я вже й не пригадаю. А загалом найбільше за нічліг я заплатив на Кубі, я тоді виклав 150$ за одну ніч в готелі. Інших альтернатив просто не було, я був на острові за 40 км від найближчого міста.

– Куди Ви порадите вирушити українцям в Україні, які полюбляють подорожувати, але мають обмежений бюджет?

– Друзі, подорожуйте всюди! Якщо ви маєте обмежений бюджет, то Україна – це найкращий варіант для самостійних подорожей. На разі це одна з найдешевших країн у світі в принципі (у зв’язку з нещодавнім падінням гривні). А у порівнянні «ціна – якість» – то взагалі чи не найприкольніший варіант у світі! Зараз якраз є класна нагода розвивати внутрішній туризм.

– Яка українська пам’ятка (архітектурна, природна тощо) вразила Вас найбільше? Чим?

– Я беру близько до серця багато з того, що бачив і бачу в Україні. Хоча люди з боку часто думають, що, мовляв, от, Орест, ти вже був у багатьох різних країнах, то тобі вже тут не цікаво. Насправді – нічого подібного. У нас, буває, побачиш костел посеред церкви, або якусь печеру з чудернацькими внутрішніми ходами… І для мене все це становить таку саму цінність, як і прогулянка Великим китайським муром. Я ціную все те, що ми маємо, і для мене немає значення, чи відзначило його ЮНЕСКО. Навіть якщо коло пам’ятки ніхто не фоткається щодня, а поряд пасуться корови, вона все одно для мене цінна.

– Ви маєте сувеніри з подорожей Україною? Який сувенір для Вас найцінніший?

– Сувенірів я фактично не маю, вже років 15 нічого не колекціоную. Та й до того не дуже щось збирав. Якщо коротко, то барахла до дому я тягати не звик. Мої найцінніші сувеніри – це фотографії та спогади, а також дружні відносини з людьми, яких я зустрічаю під час мандрівок.

– Яка Ваша улюблена українська страва? Чи є українська страва, яка стала для Вас відкриттям під час подорожей?

– Я дуже люблю борщ, люблю вареники… Не знаю, чи шашлик можна назвати українською стравою? Але найбільше, чим я люблю займатися, їдучи Україною, так це заїжджати в кафе при дорозі, де щось смажиться на вулиці. Якщо бачу, що біля кафе припарковано багато вантажних авто, то зупиняюся там без роздумів. Заходжу і одразу замовляю те, що там люди їдять. Я бо знаю, що далекобійники чудово орієнтуються в «харчовій промисловості» на дорогах. Ця тактика мене ще ніколи не підводила. Що вам і рекомендую: спостерігайте, де багато людей, і йдіть їсти саме там – так ви ніколи не прогадаєте.

– Скільки кросівок Ви стерли, подорожуючи Україною?

– Не знаю, не рахував. Хоча взуття в мене псується відносно швидко – принаймні зважаючи на те, з якою швидкістю я його міняю.

– Чи вважаєте Ви туристичну Україну перспективною? Якщо так, то в чому її найсильніші сторони? Чого, на Вашу думку, бракує Україні, щоб потрапити до переліку найвідвідуваніших країн?

– Так, я однозначно вважаю Україну дуже-дуже перспективною державою. Тим більше, якщо йдеться про тутешні ціни (це про наші сильні сторони). Україна справді є дуже дешевою, як на світові стандарти. І коли у нас закінчиться війна на Сході, або принаймні світові медіа оголосять, що в Україні безпечно (хоча у нас насправді безпечно, просто багато хто думає, що тут всюди стріляють на кожному кроці), то сюди знову хлинуть натовпи туристів. Так вже було, особливо після ЄВРО-2012 й інших подій міжнародного масштабу. А зараз буде ще більше. Нам потрібно підготуватися до цього, і це варто добре собі усвідомити.

Що для цього треба?

Перш за все, закінчення воєнних дій.
По-друге, потрібна загальнодоступна інформація, що тут безпечно.
А по-третє, внутрішня інфраструктура повинна бути готовою до приїзду гостей з-закордону. Під останнім я розумію принаймні (!) рівні дороги. Нехай вони не будуть автобанами, нехай не всюди будуть розв’язки – але просто щоби була рівна дорога. Все!

Цього достатньо, щоби люди їхали. А решта? Ринок сам все розставить на свої місця. Місцеві мешканці відкриватимуть гостьові доми, кафе (де перекладатимуть меню англійською). Локальний бізнес почне створювати сайти й їхні англійські версії… Це все буде.

І, до речі, серед сильних сторін України (окрім низьких цін) є географічне розташування і наша європейськість. По дорозі до Альп, на Близький Схід ми маємо дуже стратегічне розміщення. До того ж, для багатьох людей Україна невідома держава, і це також притягує. Ще є такий важливий факт: якщо сукупно взяти кількість людей зі всього світу, які мають тут родичів, друзів, знайомих, коріння – то їх буде дуже багато. Адже в першій половині 20 століття з території, яка зараз є Україною, виїхала шалена кількість людей. А їхні нащадки проживають в багатьох країнах світу. Відтак це ціла окрема «цільова аудиторія» туристів, ностальгічних, якщо можна так сказати. І її також треба мати на увазі.

– Ви побували в багатьох інших країнах. Чим вирізняються українці з поміж інших народів?

– Гадаю, наші українці дуже люблять себе хвалити. В Україні часто чути, що ми, мовляв, такі працьовиті, сумлінні, а от жити чомусь нормально не можемо… Так от: те, що люди самі себе хвалять – воно й відрізняє. Насправді китайці значно більш працьовиті, євреї значно більш дружні. Німці – значно більш дисципліновані. А українці – це такий собі «середняк». Чимось виділити нас я не можу. Але, зважаючи на те, що все таки рідні мені українці та Україна, я, коли їжджу світом, із нашими людьми зустрічаюся. Не хочу перехвалювати, але скажу, що свої люди є свої. Однозначно.

– Невдовзі Новий рік і Різдво. Куди Ви порадите вирушити в Україні їх відсвяткувати? Чому?

– Звісно, що до Львова! Я й сам львів’янин, і можу сказати, що у нас ці свята відбуваються дуже насичено, традиційно й цікаво. Особливо це буде корисно для мешканців центральних і східних українських областей. До речі, ще коли я вчився в університеті, існувала така акція (за державної підтримки), називалася «Різдво разом». Вона полягала в тому, що галицькі сім’ї запрошували до себе в гості на різдвяні свята дітей з центральної України та зі Сходу, щоби показати наші традиції святкування. Це добре допомагало в інтеграції населення всієї нашої великої держави. Тому, думаю, що саме колорит Львівського Різдва (з дідухом, святками, урочистою атрибутикою) найбільше вартий святкового виїзду. Тому приїжджайте до нас, і тут все буде круто!