ЄВРАЗ (Дніпровський металургійний завод), Дніпро

Найбільшим металургійним підприємством міста на Дніпрі, лідером галузі є ЄВРАЗ – Дніпровський металургійний завод. Бурхлива історія промислового гіганта, розташованого в Новокодацькому районі міста, налічує вже понад 130 років. Одним із символів Дніпра упродовж багатьох десятиліть залишається знаменитий гудок заводу. Він видає сигнал тричі на день: о сьомій ранку, о третій годині дня і об одинадцятій вечора.

Історія

Дніпровський металургійний завод збудували після того, як 1884 року було відкрито Катеринославську залізницю, яка поєднала Криворізький залізорудний басейн і багатий на вугільні поклади Донбас. Відтоді з'явилася можливість доставляти у Придніпров'я донецьке вугілля у величезних кількостях. Уже наступного року після відкриття залізниці Брянське акціонерне товариство ухвалило рішення про будівництво на околиці тодішнього Катеринослава заводу, який нині має назву ЄВРАЗ.

Початок

Це був час так званого «індустріального буму», коли Російська імперія, до складу якої входила тоді ця частина території України, переживала небувалий ріст промисловості. Брянське акціонерне товариство отримало для будівництва ділянку землі неподалік від селища Нові Кодаки. Роботи очолив талановитий інженер-технолог Олексій Горяїнов, який згодом став першим директором новозбудованого заводу.

Металургійне обладнання для нового підприємства виготовлялося на Брянському заводі. Дніпровський металургійний завод  мав у ті часи водне сполучення з основними потужностями  Брянського акціонерного товариства, розміщеними у місті Бєжиці на Десні.

Споруджувати почали одразу дві доменні печі, за останнім словом тодішньої металургійної технології. Це були печі шотландської конструкції. Їхні креслення скопіювали з документації французького заводу Дедона. Аналогічних доменних печей у Російській імперії на той час не існувало. Першу піч  Дніпровського металургійного заводу було вперше задуто в травні 1887 року, а перший чавун отримали через кілька місяців. В той час на заводі працювало 1229 робітників.

Не варто забувати, що ЄВРАЗ є не лише найбільшим, а ще й найстарішим металургійним підприємством Дніпра.

«Брянка»

До 1917 року завод офіційно називався Олександрівським Південноросійським залізоробним і залізопрокатним заводом Брянського акціонерного товариства – на честь  імператора Олександра Третього. Однак у народі його іменвали «Брянка». Цікаво, що на центральному проспекті міста Дніпра й досі є кришки люків, вилиті на «Брянці».

Станом на 1913 рік, на заводі діяли:

• 5 доменних печей;
• 7 мартенівських печей;
• 3 бесемерівських конвертори;
• 10 прокатних станів.

Візит імператора і «заводська» церква

Значення «Брянки» і її роль у розвитку промисловості імперії підтвердив візит на завод російського царя Миколи ІІ 1915 року. Він відвідав у Катеринославі обласний музей Поля, кілька госпіталів, Преображенський собор, а останнім пунктом програми став Брянський завод.

Тодішні власники підприємства саме будували неподалік від заводу церкву і збиралися  найменувати її на честь святого Миколая Мирлікійського – покровителя імператора Миколи ІІ. Архітектурне оформлення будівлі було незвичним: в одній споруді вирішили поєднати елементи необароко, неокласицизму і традиційного стилю православних храмів.

До приїзду царя храм не встигли добудувати. Освятили церкву пізніше. В роки войовничого атеїзму храм закрили, згодом унікальна будівля почала руйнуватися. Зрештою, її взяли на облік як пам'ятку архітектури. 1987 року тут було відкрито Будинок органної та камерної музики. Нині триває процес повернення споруди церкві.

Завод після революції

1918 року «Брянку» націоналізували. 1922 року більшовики присвоїли заводу ім'я Григорія Петровського. Він працював на Дніпровському металургійному заводі токарем, був революціонером, депутатом Держдуми Росії за царських часів, наркомом внутрішніх справ РРФСР і «всеукраїнським старостою» – тобто головою ВУЦВК (Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету).

Петровський став одним із ініціаторів створення ВЧК, яка відповідала за фізичний терор на окупованих територіях колишньої Російської імперії.

Через кілька років завод Петровського за об'ємом випущеної  продукції перевершив свій попередній максимум. Тут працювало вже 17 тисяч робітників, підприємство було на той час найбільшим в Україні.

Перед Другою світовою

1932 року від заводу відокремили деякі цехи, які стали самостійними підприємствами: трубопрокатним, заводом металоконструкцій, «Дніпроважмашем», коксохімічним. Того ж року тут відкрили Палац культури імені Ілліча. Його вважають однією з найкращих на пострадянському просторі споруд у стилі конструктивізму. Зараз будівля перебуває в поганому стані, хоча популярна серед дигерів.

У довоєнні часи Дніпровський металургійний завод був кузнею кадрів для нових підприємств, які будували в Радянському Союзі.

Оновлення технологій

• 1956 року на заводі вперше запроваджено кисень у бесемерівський процес.
• На Дніпровському металургійному заводі  вперше у світовій практиці у роботі доменної печі успішно використано природний газ. Це сталося 1957 року.
• 1987 року на набережній побудували новий прокатний цех «Стан-550».

Власники

• 1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством, яким володіла група «Приват».
• Із 2008 року завод належав групі «ЄВРАЗ».
• 2018 року промисловий гігант став власністю компанії DCH Олександра Ярославського. Упродовж подальших трьох років на підприємстві проводитимуть масштабну реконструкцію доменного і коксохімічного виробництва.

Продукція

Сьогодні металургійний завод виробляє:

• товарний чавун;
• товарну заготовку; 
• швелер;
• кутник
• рейки кранів;
• автоосі;
• автоободи.

Міжнародний інститут чавуну і сталі (IISI) включив Дніпропетровський металургійний завод до переліку найбільших виробників сталі.

Розбудова міста

Дніпровський металургійний завод мав величезне значення для розбудови міста. Його існування визначило розвиток західної частини Дніпра.

До революції саме біля «Брянки» виросло робітниче селище Чечелівка, в якому було 9 вулиць, а також селище Брянська колонія.

У двадцяті роки минулого століття на південь від заводу збудували одне з перших в Україні робітничих селищ, назване Селищем імені Фрунзе. Це був окремий міський район регулярного планування, з одно-двоповерховою забудовою, котеджами для робітників. В оформленні будівель використовували мотиви традиційного народного зодчества.

Одним із важливих об'єктів інфраструктури була сірководнева лікарня, яку називали «Заводська Мацеста», за аналогією зі знаменитим курортом у Сочі.

У роки післявоєнної відбудови довкола Дніпровського металургійного заводу остаточно сформувався новий міський район. Його головна магістраль – колишній проспект Петровського, прокладений у двадцятих-тридцятих роках минулого століття. Нині це проспект Івана Мазепи. Тут переважають будівлі в стилі «сталінський ампір».

Народний музей

На проспекті Сергія Нігояна, в будинку під номером 67, діє народний музей історії Дніпровського металургійного заводу. Там можна дізнатися про все, чим знамените підприємство, як відбувалося його становлення.

Екскурсоводи популярно розкажуть про особливості технології переплавки та видобутку заліза. В музеї непогане технічне оснащення і дуже багато експонатів. Тут дбайливо зберігають історію людей, які доклали рук до розвитку міста. Також у закладі влаштовують  багато конкурсів для дітей. А ще, навряд чи хтось із відвідувачів знає, що в історії заводу був період, коли тут виробляли… мармелад!

Як доїхати

Доїхати до  Дніпровського металургійного заводу можна на авто. Територія його розташована близько від міжнародної автотраси Е50, на правому березі Дніпра, між Амурським та Кайдацьким мостами.

Також легко дістатися трамваями № 5, 14 (до зупинки «Станція метро «Металургів»), тролейбусом № 4 або міськими автобусами № 86, 100, 118, 141, 156, 156А (до зупинки «Металургійний завод»).

На метро їхати до станції «Металургів».

Поряд із заводом розташована залізнична станція Горяїново, де зупиняються приміські електропоїзди західного напрямку станції Дніпро-Головний.

Час роботи народного музею: 8:00 – 16:00 щодня, крім суботи та неділі.