Неймовірне Сонячне. Слідами Харитоненка
«Працею возвеличуюсь» – два слова на родинному гербі Харитоненків, які визначають їхнє життєве кредо.
Хто такі Харитоненки
Українські підприємці-цукрозаводчики, землевласники, благодійники і меценати. Комерційну діяльність започаткував Іван Герасимович Харитоненко. На початок 90-х років 19 століття родині належало 6 цукрових заводів і один рафінадний, до 40 тисяч десятин землі, безліч маєтків. Географія промислових справ поширювалася від Російської імперії до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Ірану. Там діяли їхні торговельні склади. Загалом, «Торговий дім Харитоненків» налічував 279 контор по всьому світу. Харитоненки були учасниками всіх міжнародних промислових виставок, де їхня продукція незмінно отримувала найвищі нагороди, золоті та срібні медалі.
Іван Харитоненко був найкрупнішим підприємцем Російської імперії. Довгий час місто Суми вважалися «цукровою імперією Європи». Павло Іванович Харитоненко продовжив справу батька, його називали «цукровим королем». Насамперед, він був діловою людиною, мав величезні доходи. І в той же час не шкодував статків на підтримку культури та мистецтва, і тих людей, що творили прекрасне, виділяв великі суми на благодійність і забудову Сум – кадетський корпус, жіноча гімназія, дитяча лікарня, Троїцький собор…
Рід Харитоненків – це окрема історія, велична і захоплююча. Про них можна писати трактати і довго розповідати. А ми поділимось враженнями про унікальне місце, завдяки якому Харитоненки отримували найвищі нагороди на міжнародних виставках. І це місце поряд з нами.
«Український клуб Охтирки»
У травні ми продовжили пошуки скарбів рідного краю. Вирушили в село Сонячне, на Іванівську дослідно-селекційну станцію (ДСС). Дітище Харитоненка досі існує й працює. Ми познайомилися з історією села, Іванівської ДСС, побачили тамтешні краєвиди, дізнались більше про Павла Харитоненка.
Охтирка Будинок біля залізничної станції «Охтирка», там де поштове відділення, належить Іванівській ДСС. Побудований у 1908 році. І називався «Експедиція». Споруджений для науковців та спеціалістів, які транзитом добиралися до Іванівської ДСС, мали змогу переночувати або відпочити в «будинку-експедиції». Такий собі дореволюційний хостел.
Підказка: якщо будете в Охтирці, в районі залізничної станції, зверніть увагу на старі двері. Вони унікальні – в стилі українського модерну.
Іванівська ДСС
Шлях до села заквітчаний фруктовими деревами, як було задумано Павлом Харитоненком. Яблуні цвітуть рясно, біло, рожево. До речі, село Сонячне – найвища точка на території Охтирщини.
Олена Микитенко – бібліотекарка, екскурсовод, волонтерка – зустрічає нас у центрі села. Перший пункт нашого маршруту – Іванівська ДСС.
Оксана Копчак – наукова співробітниця, екскурсовод, волонтерка – вже чекає на ганку музею.
Відкриваємо двері і… Павло Харитоненко прискіпливо дивиться з портрета. Тут же представлена виставка досягнень Іванівської ДСС, пшеничні дідухи, нагороди.
Далі поринаємо в історію Іванівської ДСС, її засновника, наукових працівників, наукових досягнень. Слухати – не переслухати… Пані Оксана докладно і з любов’ю ділиться історіями наукової станції.
Як досвідчений підприємець, Павло Харитоненко розумів, що посівний матеріал повинен бути якісний, найкращий, конкурентний. Для цього потрібно було мати свою наукову базу. Дослідно-селекційна станція була заснована в 1897 році. На честь свого батька Павло Харитоненко назвав її Іванівською.
Згодом були зведені три лабораторії, завезені прилади й технології із Німеччини. Науковців запрошували звідусіль: з Києва, Москви, Петербурга, Харкова… Для них і їхніх сімей були створені всі умови для пристойного життя.
Б. Рожественський, В.Сазонов, М.Брояківський, Ф.Оскар, О.Архімович, Б.Лебединський, І.Шапошніков, І. Корнієнко, Г.Ластович… кожен із цих видатних людей залишив свій вклад у розвиток науки й дослідної станції загалом. Та найбільшого злету за всю історію існування, ДСС досягла під час керування станцією Шапошніковим Іваном Івановичем (1920–1930 роки). Як ви розумієте, це вже був радянський період діяльності Іванівської ДСС. У 1928 році сюди навідався з робочим візитом сам Анастас Мікоян і дав добро на подальшу діяльність наукової станції.
Цікавий історичний момент. 1920–1930-і роки – період початку колективізації, Голодомор, репресії. Оскільки, Іванівська ДСС була державною установою, то наукові співробітники були на державному забезпеченні, їх оминув голод. Звісно, в колгосп також нікого не заганяли. А ось репресій науковці не оминули. Багатьох було репресовано. Шапошнікову дивом вдалося залишитися живим, хоча мали розстріляти. Він продовжив працювати на ДСС.
У період німецької окупації Іванівська ДСС також працювала. Німці були зацікавлені в її існуванні і займалися науковими дослідженнями. Під час визволення у 1943 році, приміщення зазнали руйнування. Та все ж їх відбудували і дослідно-селекційна станція продовжувала свою наукову роботу. Нові спеціалісти продовжували дослідження і вирощування нових та якісних сортів пшениці та цукрового буряка. Із Сонячного цілими вагонами везли насіння по всьому Союзу, забезпечували 87 областей посівним матеріалом. І не тільки по Союзу, а ще і в країни соцтабору і в Канаду.
У 1952 році на Іванівській ДСС почала свою роботу Ганна Савівна Ластович. Вона вивела знаменитий сорт пшениці «Охтирчанка», відомий у всьому Радянському Союзі. У наш час цей сорт удосконалили і назвали «Охтирчанка ювілейна».
Іванівська ДСС пронесла через століття свою величність та актуальність і нині продовжує свою діяльність і являється лідером високоякісного насіння буряків та зернових.
Наразі керівник Іванівської ДСС – Солошенко Михайло Васильович. На станції плідно працюють понад сотню людей, серед яких науковці та спеціалісти відділень: селекції цукрових буряків, землеробства, селекції та насінництва зернових культур та працівники соціальної сфери. І на гербі Іванівської ДСС зазначені слова Харитоненків: «Працею возвеличуюсь». Стілець Павла Харитоненка нагадує про засновника і допомагає здійсненню бажань. Як же не скористатися такою унікальною нагодою?! Мандрівники посиділи… і рушили далі, назустріч несподіванкам.
Український архітектурний модерн
Село Сонячне починає свою історію із 1897 року, з моменту заснування Іванівської ДСС. Чому саме тут Павло Харитоненко вирішив створити наукову установу? Колись на цьому місці було поселення «Шляхівська економія», яка була рівновіддалена на 100 км від Харкова, Сум та Полтави. Тож, географічно та економічно «Шляхівська економія» являлася найкращим місцем.
Отже, станція побудована, зведені три лабораторії, дім для директора, житло для працівників та господарчі споруди: конюшня елеватор, стодола…
Майже всі будівлі збереглися донині. Згодом збудовані нові приміщення. Та все ж унікальними були і залишились споруди елеватора, лабораторії та стодоли, створені у стилі УАМ (український архітектурний модерн). І це ще одне відкриття, ще одна крута несподіванка в Сонячному.
Сонячним село назвали у 1964 році завдяки пропозиції місцевого краєзнавця Михайла Скоробагатих.
Пані Олена, наш живчик-екскурсовод скільки нам всього розповіла й показала, що це не те що надовго, а назавжди залишиться яскравим спогадом.
Гастротуризм
Пані Олена знайшла інформацію про смакові уподобання Павла Харитоненка та його родини. І ми «попали» на панський обід. Нам подали юшку із карасів, окунів та пліток, зловлених зранку. Рибну юшку приправили свіжою молодою зеленню, пшоном. Так створилася Сонячна смачна родзинка.
А на десерт – чай із сонячних трав і вишукані панські смаколики.
Пікнік на Терасах – смачна несподіванка. І не тільки смачна, а ще й інтелектуальна. 14 травня – день народження Василя Стефаника. Тож, згадали та пошанували ще одного великого українця.
Яблуневий сад, Тераси, смачний, інтелігентний пікнік, річка Хухра. Задоволення на всі 100%!!! Дякуємо за панський обід Юрію Миколайовичу, Жанні Вікторівні й Наталі Вікторівні.
Мойка Пані Олена спрямувала наш маршрут на Мойку. І ми опинилися у Харківській області, у селі Каплунівка. Все дуже просто і цікаво. Їдеш по одній вулиці, доїжджаєш до «хитрого будинку», який має дві адреси одночасно, і Сумська область продовжується Харківською. Мойка – це територія біля річки Хухри. Колись тут мили овець. Неподалік Харитоненко збудував ткацьку фабрику, планував розводити шовкопрядів…
Тепер Мойка – яскрава картинка, неймовірний краєвид, бездоганна туристична візитівка: широка річка Хухра, зелені луки, листяний і хвойний ліси і, здається, що потрапляєш в інший вимір, фантастичний. І хочеться просто сидіти, споглядати і мріяти…
Неймовірне Сонячне
У минулому році проходив конкурс «Неймовірні села України». І сонячнечанці також брали в ньому участь. Що вони запропонували інвесторам? Лавандові Тераси! Уявляєте цю вишукану красу? На жаль, журі недооцінили задум ентузіастів Сонячного. Шкода, немає Харитоненка. Він би обов’язково втілив мрію у реальність. Та все одно – мрії збуваються.
«Український клуб Охтирки» рекомендує туристам Сонячне. Ви побачите унікальне українське село – чисте, охайне, зелене, квітуче з діючою науковою станцією, зануритесь у розкішну природу, дізнаєтесь несподівані історичні факти і отримаєте неймовірні, фантастичні враження!
Як дістатися до Сонячного
Село Сонячне належить до Чернеччинської ОТГ, Охтирського району, Сумської області. Місто Охтирка лежить на відстані 20 км. Харків, Суми, Полтава – на відстані 100 км. Дістатися до Сонячного можна будь-яким транспортом до Харкова, Сум та Полтави. А потім – маршрутним таксі до Сонячного із пересадкою в Охтирці.
- Із Сум є пряме сполучення: Суми – Мирне. Відправка із Сум: 7:00, 13:55. Вартість проїзду – 97 грн.
- Із Харкова й Полтави до Охтирки вартість проїзду – до 100 грн.
- Із Охтирки: 6:00, 7:00, 10:00, 13:55, 16:25. Вартість проїзду – 22 грн.
Автор тексту: Валерія Бакуліна, «Український клуб Охтирки».
