Непопсова Франківщина: куди їхати за унікальним досвідом

4093

Ми були першопроходцями. Go 52 відправили нас туди, де навіть форель годують бринзою та баношем, де варять борщ із молока, де на фоні карпатських хребтів виростають червоно-зелені гори з яблук, куди може відвезти вузькоколійка, але не дістане покриття жодного провайдера зв’язку. Ми навчалися основам ліжникарства, готували страви, про які раніше і не чули, розгадували послання предків на каменях посеред гір, співали коломийки і танцювали на вечорницях, займалися трудотерапією і смачно їли.

Go 52 Heritage Weekends – це пароль до відкриття нової Франківщини і, можливо, глибшого пізнання себе. Туристична Асоціація Івано-Франквіщини у співпраці з організаціями Румунії, Словаччини, Угорщини та управлінням міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій Івано-Франківської ОДА розробили 52 маршрути вихідного дня у рамках проекту «52 способи життя в Карпатах: відродження традиційних культур праці».

Ми повернулися з розвідки, щоб розказати про те, що обов’язково до випробування на власному досвіді. Поїхали!

Майстерні сонячного села Космач

Назва найбільшого за площею і одного з найстаріших сіл України – Космач означає «Келія сонця». Це відображається в колористиці виробів, що роблять місцеві майстри, а їх тут понад 3000 тисячі. Тобто кожен другий мешканець села. Довгий час Космач був відокремлений від інших населених пунктів, тому всі промисли були сконцентровані і народжені локально. Для забезпечення потреб місцевого населення. Більшість із них збереглися досі і не зустрічаються в такому вигляді більше ніде. Екскурсію місцевими майстернями з розповідями та майстер класами залюбки проводить корінний мешканець і важлива людина на селі (бо ветеринар) – пан Роман Бойчук. Космацькі мануфактури розкидані на гірських схилах всього села, тому щоб зробити шлях між ними швидшим і більш цікавим, їхати ви будете на бричці чи санях під передзвін дзвіночків та звучання дримби.

Майстерня Дмитра та Марії Линдюків

Родина Линдюків займаються ткацтвом запасок – традиційного гуцульського одягу, схожого на спідницю близько 40 років. Михайла можна сміливо називати руйнівником міфу про те, що ткацтво це суто жіноча справа. Перейнявши це ремесло ще в 12-річному віці від матері, він може днями сидіти за верстатом і медитативно, ткати з нереальною швидкістю. Пані Марія допомагає чоловіку з окантовками. Навіть працюючи в Італії, вона отримували від Дмитра з України нитки, а назад відправляла йому готові тесьомки з мандаринами. До речі, при поверненні пані Марія відкрила в Космачі справжню італійську піцерію «Villa Mariya» та невеличкий готель. Ви теж можете спробувати свої ткацькі здібності під наглядом пана Дмитра, але будьте пильними, бо якщо помилилися навіть з однією ниткою, це буде помітно, а назад уже не розіткати. Крім того, у господарів справжня колекція традиційного гуцульського одягу, який можна приміряти.

Майстерня писанок Анни Линдюк

Анна Линдюк займається писанкарством з третього класу. Вона зможе розказати вам про це ремесло усе: як підготувати яйця до розпису, як зробити фарби, що який узор означає, як писати. Девіз майстрині: Руки – наше багатство. Усе оздоблення інтер’єру зроблено родиною Линдюків: жінки вишивали рушники, килими і завіси, дідусь пані Анни був відомим різьбярем і в хатині досі збереглися меблі його виробництва. У кімнаті викладені родинні колекції писанок та вишитого одягу різних поколінь. Дивишся на них, на гірські пейзажі з вікна садиби, вдихаєш теплий запах розтопленої воскової фарби і мимовільно відчуваєш натхнення власноруч писати цю історію на писанці.

Музей вівчарства у садибі «Космацька писанка»

Пан Роман Бойчук не тільки ветеринар і екскурсовод. Його любов до вівчарства виросла у неймовірний проект. На території садиби «Космацька писанка» він створив цілий музей вівчарства, який являє собою дерев’яний будиночок-стаю, перенесений з полонини. Тут під розповіді пана Романа можна повністю поринути у вівчарський побут. Роззирнутися кімнатами, потрогати і приміряти одяг, дізнатися про всі етапи виробництва овечих сирів, чим відрізняється будз від бринзи, як їсти і чим корисна продукти вівчарства, що робили з овечої шкіри та шерсті. А ще пан Роман гостинно пропонує зупинитися у садибі і спробувати вівцетерапію. Повний релакс і перезавантаження гарантовані.

Як дістатися: власним авто звернувши після Коломиї на шлях Р24 або приміським автобусом з Коломиї.

Контактна особа: Роман Бойчук +380972262473

Гончарна майстерня Сергія Дутки

Косівська кераміка занесена до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Подивитися на творчість майстрів з таким бекграундом апріорі цікаво, а коли ці майстри такі люди як Сергій Дутка, то добровільно вийти з його майстерні в селі Рожнів просто неможливо. Основна спеціалізація Сергія – посуд. Його тут стільки і різного, що здається, за день всього не передивишся. А крім того, купа фігурок химерних комах, величезні керамічні шахи тощо.

Сергій працює з різними глинами переважно на електричному гончарному колі, але для демонстрацій, майстер класів і виїзних фестивалів має класичний механічний варіант. Зараз Сергій ще працює над цікавим проектом, що полягає у копіюванні кахлів відомого кераміста 19 століття Олекси Бахматюка. Оригінальні зразки його виробів знаходяться в колекціях в різних країнах світу. Якщо пощастить, ви можете навіть на власні очі побачити, як в руках Сергія малюнок з глянцевих сторінок величезного альбому за кілька хвилин перетікає на гладеньку поверхню глиняного кахля. А після жартів, історій та споглядання приходить час і самому сісти за гончарне коло, зробити власний керамічний виріб і пройти процес посвяти.

Як дістатися: на власному авто в Коломиї з’їхати на шлях Н10, після Заболотова повернути праворуч в сторону Іллінців і проїхати 15 км.

Білоберізка

Головна по дозвіллю у цьому селі, що знаходиться якраз на межі Буковини і Гуцульщини пані Галина Пилип’юк. Вона організує тут і проживання, і смачний обід, і трудотерапію, і похід в гори і розкаже, де пити найсмачніший карпатський чай.

Писаний Камінь

Головною принадою села і місцем сили, яке манить сюди людей є Писаний камінь – скеля вкрита малюнками-петрогліфами та заглибинами-чашами, де збирається вода. Кажуть, що якщо її порушити, накличите дощ.

Ще в давні часи це місце слугувало язичницьким капищем, в Середньовіччі сюди приїздили за зціленням з усього світу, потім тут ховалися опришки, залишали послання польські мандрівники та українські діячі культури, зокрема О. Кобилянська, І. Франко, М. Коцюбинський. З вершини відкривається неймовірна панорама Чорногори.

Насправді кайф починається ще з самого початку маршруту, який ви, до речі, можете долати і в кузові антуражного ЗІЛа (по-місцевому «Singer») під розповіді гіда-водія, і верхи на конях, ну і, звичайно пішки.

По дорозі можна ще заглянути в гості до пані Марії Шарабуряк на найсмачніший трав’яний чай зі смаколиками. Її хата якраз навпроти маленького ставочка біля дороги. Тут родина Шарабуряків вирощує форель і робить з неї консерви. Якщо пощастить, можна навіть застати перформанс «годування форелі баношем або бринзою». Тільки уявіть, яка смачна має бути та консерва з такої риби! А якщо ризикнути і спуститися крутою стежкою вниз вийдете прямо до водоспаду «Надія», що заховався серед лісу.

Далі по маршруту садиба ще однієї колоритної мешканки – мольфарки баби Параски. У путь на Писаний камінь вона нас благословляла настоянкою на вишневому листі та бутербродами з салом власного виробництва. Поки ви підніматиметься на гору, господиня приготує для вас смачнющий обід з традиційних гуцульських страв і… програму сеансу трудотерапії. На просторому подвір’ї пані Параски ви зможете навчитися косити гуцульською косою (виявляється, це не так і просто новачкам), позагрібати, посапати грядки, допомогти з худобою. Це дійсно крута розрядка, під час якої повністю відключаєшся від важких думок, проблем на роботі, міської метушні і тиску.

Як доїхати: на власному авто після Коломиї з’їхати на трасу Н10, де після села Заболотів звернути на шлях Т0904 і їхати ним до с.Кути. Там на роздоріжжі тримайтеся правіше і не перетинаючи річку їдьте дорогою Т2601, а на роздоріжжі перед рестораном «Гірська казка» з’їдьте вправо на шлях Р62.

Де зупинитися: переночувати можна у «Хаті різьбяра» або в садибі «Закуток», які тримає родина Галини Пилип’юк. «Закуток» знаходиться прямо в лісі і на її території розташована майстерня чоловіка Галини – Олега. Він уже багато років займається різьбленням по дереву. Двір прикрашають роботи митця, а в столітній хаті, яка знаходиться вище в дворі, пан Олег поділиться секретами свого ремесла і допоможе власноруч вирізати маленький сувенір з дерева.

Координати: 48.1602112864071, 25.041792701415382

Трохи вище по дорозі знаходиться ще одна затишна садиба «Лісовий закуток» з чаном прямо над гірською річкою.

Координати: 48.161714152087, 25.039968695043548

Ліжникарство у селі Яворів

Ліжники, що виготовляють місцеві майстрині за столітньою технологією, прикрашають інтер’єри будинків по всьому світу. Верстати для виготовлення ліжників є майже в кожній яворівській хаті, але пані Світлана Павлюк, що приймає гостей у садибі «Валило» має особливу історію. Адже саме в неї на подвір’ї проходить один з фінальних етапів створення усіх місцевих ліжників (усього таких етапів 14!) – валяння або відмочування у спеціальній дерев’яній купелі, для того, щоб ущільнити виріб. Раніше валила робили просто на річці. Зараз же така ванна встановлена прямо на подвір’ї у пані Світлани. Майстриня детально розказує про усі етапи, які проходить вовна до того, поки стане ліжником, показує ці процеси в майстерні на верстаті та відведе, власне, до валила, де справу закінчує бурхлива річка. Це просто неймовірно бачити, як водоворот наче в чорну діру засмоктує ліжник, крутить його у тій ванні, а потім Світлана витягує його знову, але тепер він у 7 разів важчий. І треба не пропустити той час, коли потрібно витягнути виріб, щоб отримати заплановані розміри.

Любителі екстриму можуть на собі випробувати енергію гірської річки і влаштувати собі джакузі прямо у валилі.

Сусідки Світлани теж займаються ліжникарством. Майстрині з задоволенням розказують про свою справу, показують виготовлені ними ліжники і проводять майстер класи з ткацтва. Якщо можете присвятити цій справі тиждень, то маєте шанс поїхати додому з власноруч витканим ліжником.

Також на території садиби «Валило» є ставок з фореллю, яку пані Світлана готує найрізноманітнішими способами. Ми спробували кілька з них і було смачно все!

Як доїхати: на власному транспорті від Коломиї трасою Р24.

Координати: 48.273235403607465, 24.99375043340953

Де зупинитися: переночувати можна прямо у садибі «Валило» або в готелях Старого Косова, що знаходиться за 15 км їзди від Яворова.

Старий Мізунь та Новий Мізунь

Старий Мізунь це бойківське село, яке може запропонувати на стільки диверсифікований пакет активностей і вражень, що аж голова іде обертом. Щоб все всигати, потрібно добре підкріпитися, а тут це точно не проблема.

Садиба «Дарваїв Кут»

Власниця садиби Оксана Клебан, засновниця місцевого туристичного кластеру, вивела культову для регіону бульбу на новий рівень. Її бульбяні пироги це справжня гастрономічна насолода. Робляться вони з тіста, що є комбінацією вареної і сирої картоплі, начиняються творогом або грибами, відварюються в окропі як вареники, і подаються зі сметаною та засмажкою з цибулі.

Крім того пані Оксана готує для гостей унікальну бойківську страву – «залізний борщ» на молоці з картопляними галушками, токан, випікає традиційний хліб – ощипки і частує домашнім вином. А найкрутіше, що ви можете пізнати усі секрети цих страв долучившись до їх приготування на кухні господині. Ідеально приїздити в «Дарваїв Кут» восени на Покрову, коли тут проводиться гастрономічний фестиваль «Бульбяні пироги бойківські». От тоді тут точно рай для поціновувачів автентичної кухні.

У пані Оксани можна зупинитися і на ночівлю.

Як доїхати: автобусом з Долини до Старого Мізуня або на власному авто від Долини трасою Р21, а після Центру спадщини Вигодської вузькоколійки за річкою повернути праворуч і їхати по вулиці Січових стрільців.

Координати: 48.92316863860326, 23.892028909666955

Ферма «Дубовий кут»

Ще кілька років тому на місці ферми «Дубовий кут» були болота, а родина Оксани та Василя Лучківих перетворили її на справжню оазу посеред гір. Тут вони вирощують овець, форель, мають сироварню, пасіку, невеликі будиночки для ночівлі на полонині, які нині називають по-модному глемпінг.

З Нового Мізуня Лучківи перенесли на ферму традиційний бойківський будинок, збудований їхньою родиною майже 100 років тому. Тут повністю відтворили автентичні інтер’єри і пані Оксана проводить по ньому захопливу екскурсію.

Зараз на фермі проживає близько 400 овець. З їх молока готують десятки видів сирів: м’яких, витриманих тощо. Більшість із них можна спробувати на дегустації в колибі з домашнім вином, ковбасками, малиновим медом та горішками.

Для більшого занурення у бойківський побут у садибі пропонують на один день стати чабаном і вивести отару овець на випасання. Якщо не розгубите, на вас чекає смачнюща вечеря від господарів.

Дорога до ферми проходить по маршруту Вигодської вузькоколійки вздовж річки Мізунка. За Новим Мізунем на річці в своєрідному каньйоні знаходиться Мізунський водоспад, а навпроти нього місце для кемпінгу «Дзюркач».

Як доїхати: автобусом від Долини до Нового Мізуня або власним авто від Долини трасою Р21, а після Центру спадщини Вигодської вузькоколійки за річкою повернути праворуч і їхати по вулиці Січових стрільців.

Координати: 48.88499036546998, 23.796199600709198

Село Шевченкове

Еко-ферма «Вікінги Карпат»

Еко-ферму заснували брати-близнюки Яковенко-Хансенки, що переїхали сюди з Донеччини в 2014 році. Хлопці займаються вирощуванням коней, кіз, овець найрізноманітніших порід. Усі тварини дуже привітні, їх можна погладити, сфотографуватися, погратися. Нещодавно на фермі відкрився фургончик з їжею, де дружини братів готують м’ясо та овочі на грилі і варять каву з козячим молоком. Мушу сказати це неймовірно смачно.

Кузня Володимира Гавриша

Усе почалося з того, що Володимир Гавриш викував собі ворота, а потім їх продав. Згодом почали з’являтися інші замовлення. Зараз це стало справою життя коваля. Він передає ремесло синові і з 2018 року ділиться секретами у власній майстерні з усіми гостями. Почастувавши гостей чаєм з карпатських трав, що збирає дружина, Володимир розказує історію ковальства в регіоні і власну, показує, які речі і як виготовляли ковалі раніше і зараз. Тут можна одягнути величезні рукавиці, взяти молотка і кувати розпалене залізо прямо з печі. Або викувати монетку на пам’ять. Якщо приходить група гостей пан Володимир для розігріву пропонує гру: хто за меншу кількість ударів заб’є цвях у дерев’яну колоду. Такого веселого антистресу годі і пошукати!

Апітерапія в садибі Миколи Гошовського

Микола Гошовський уже багато років тримає родинну пасіку і для нього це стало більше ніж просто хобі. Про ієрархію, види бджіл і «сантабарбару», яка між ними відбувається, він, здається, може розказувати безкінечно під частування чаєм, медом і медовухою в затишній альтанці. Мед у пана Миколи особливий на смак через те, що бджоли збирають його на запашних травах карпатських гір. А чай господар теж робить сам з листя фруктових дерев та кущів. При нагоді обов’язково спробуйте чай з виноградного листя. Це щось неймовірне!

На території садиби є спеціальні дерев’яні будиночки, з лежаками-вуликами. У теплий період тут можна випробувати цікавий вид терапії – сон з бджолами.

Як доїхати: автобусом з Долини до с. Шевченкове або на власному авто по дорозі Р21 від Долини.

Стара бойківська хата в Новошині

Це тільки звучить нуднувато, а насправді хазяйка 200-літньої бойківської хати – Іванна Кузеляк знає, як зробити цікаво і весело. У хаті зберігся автентичний інтер’єр, і коли потрапляєш туди на екскурсію, здається, що машина часу таки існує. А уявіть, тут можна навіть залишитися переночувати. Ось так, ще вчора ви користувалися ледь не десятком гаджетів і іншими благами цивілізації, а сьогодні спите на дубових ліжках з соломою замість матрацу у дерев’яній хаті початку 19 століття без гарячої води і телевізора.

Та і без ночівлі тут є що робити. Наприклад, можна навчитися прясти на старовинному станку, переміряти колекцію традиційного бойківського одягу або ж влаштувати справжні вечорниці з заняттям традиційними ремеслами, приготуванням автентичних страв, анекдотами та музиками.

Як доїхати: на власному авто від Долини по трасі Р21, у Шевченкомо повернути направо.

Насправді, це тільки частина локацій, які задіяні в маршрутах проекту Go52. Скоро пакетні тури за усіма 13 українськими маршрутами можна буде придбати у туроператорів. Слідкуйте за новинами.