Маршрут по Булгаковському Києву
«Місто прекрасне, місто щасливе. Матір городів руських». Один з найвидатніших письменників 20 століття. Геній, здатний однією фразою намалювати живу, об'ємну картину, повністю зануривши читача у книжкову реальність. Людина, що народилася у Києві, яка прожила у ньому більше двох десятків років і до кінця життя зберегла любов до Міста, «прекрасного у морозі і тумані на горах, над Дніпром». Це Михайло Булгаков і Київ.
Ми пройдемося вулицями, що пам'ятають кроки Булгакова, познайомимо вас з будинками, знаковими для Майстра, і героями його книг, а заодно вивчимо місця, де можна відпочити і перекусити.
Без Подолу Київ неможливий!
Починається наша подорож від метро «Контрактова площа». Виходимо з підземки до Валів. Вони приведуть нас до місця, де з'явився на світ маленький Мишко.
Йдемо у бік вулиці Глибочицької. Зліва, за музеєм «Експериментаніум», починається вулиця Воздвиженська, тут побачив світ майбутній Майстер.
Першою подорожнього тут зустрічає Хрестовоздвиженська церква. Храм, у якому 18 травня 1891 охрестили народженого, якому судилося потім подарувати світові Турбіних, Майстра і ще десятки персонажів, без яких неможливо уявити світову літературу.
Через кілька десятків метрів проходимо повз місце, де 3-го травня крихітний Михайлик з’явився на світ. Тут була садиба Матвія Бутовського, священика Воздвиженської церкви (будинки 10, 10б). Під час зведення «кварталу аристократії» всі старі будівлі на Воздвиженській були знищені, і зараз ми лише приблизно можемо сказати, де стояв перший київський будинок Булгакова.
Але навіть за радянських часів, задовго до початку перебудови Урочища, визначеності у цьому питанні не було. Садиба Бутовського мала два будинки, в якому саме знімали квартиру Булгакови (або, можливо, вони жили у флігелі), так і залишиться таємницею.
Легендарне Урочище
А наш шлях лежить далі по Воздвиженці. Найдавнішому урочищу Гончари-Кожум'яки, заселеному ще за часів Київської Русі. Не покидали люди цю давню землю аж до 70-х років 20 століття, коли мешканців урочища відселили через аварійний стан будинків, перетворивши урочище у Мертве Місто.
Сьогодні урочище забудовано розкішними апартаментами і особняками за ціною квадратного метра майже як однокімнатна квартира на околиці, і в основному служить місцем для весільних фотосесій.
Також тут можна підкріпити свої сили в одному з вельми недешевих закладів громадського харчування, пообідавши у кондитерській, у дитячому рок-ресторанчику, у краб-хаусі або навіть, прости господи, у пафосному ресторані-салоні на схилах.
Будинок №13
А ось і знайомий нам Андріївський узвіз. Він приведе нас до будинку «споруди дивовижної». Будинку, у якому письменник прожив 13 років (правда, з перервами). Зараз тут Літературно-меморіальний музей М. Булгакова. Працює щодня з 10:00 до 17:00 вихідний – середа.
Це єдине місце, де органічно переплітаються долі автора і його героїв – Булгакових і Турбіних. Є фото, предмети побуту, розповідь про Київ того часу.
А завзятим шанувальникам Мельпомени є сенс відвідати один з двох театрів, що розташовані неподалік від будинку №13 «На Подолі» і «Колесо». Упевнений, ви виберете спектакль для перегляду собі до смаку.
Далі спускаємося вниз, на Покровську.
Нас цікавить церква Миколи Доброго. Храм, настільки ж тісно пов'язаний з життям Булгакових, як і Хрестовоздвиженська церква. Тут Михайло вінчався з першою дружиною Тетяною Лаппа. Тут відспівували матір письменника – Варвару Михайлівну.
На жаль, до наших днів дожила лише дзвіниця. Сам храм не вцілів, зруйнований у 1935 році. На його місці тепер ліцей.
«И было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира»
А наш шлях лежить на Володимирську гірку. Туди, де «зелене море уступами збігало до різнобарвного ласкавого Дніпра. Чорно-сині густі ночі над водою, електричний хрест Св. Володимира, що височіє...».
Але щоби не перетворювати Андріївський узвіз на підйом, скористаємося для візиту до Хрестителя Русі іншим шляхом.
Через Поштову площу.
Площа, де розташовано нижню станцію 75-метрового фунікулеру (у всьому Союзі подібних було менше десятка), полегшує городянам проблему підйому з Подолу на Гору.
Гірка імені Хрестителя
«Глибокої ночі вугільна темінь залягла на терасах кращого місця в світі – Володимирській гірці. Цегляні доріжки та алеї були приховані під нескінченним пухким пластом незайманого снігу».
А як шикарно виглядає гірка при світлі дня! Тінисті алеї. Легкий вітерець з річки. Стіни Михайлівського собору. Дитячий галас і музика оркестру. Запаморочливі краєвиди Лівого берега. Фігура Володимира, що пливе над деревами (уявляєте, як сяяв у ті часи «електричний білий хрест у руках величезного Володимира»). Вигини доріжок збігають з верхніх терас. Чисте повітря, майже вільне від вихлопних газів. Блискучі від дощу рейки фунікулера.
Дихайте на повні груди і любуйтеся. Хіба таку красу де побачиш?
Тим паче, що за роки незалежності стараннями новоявлених капіталістів київське «зелене море» садів неабияк пересохло.
Ми тим часом збіжимо вниз, до пам'ятника, пройдемося під фунікулером, і потрапимо до залишеного нами Спуску.
А ось і місце, яке дало притулок у 1913 році молодій парі Булгакових – Михайлу і Тетяні.
Спершу подружжя оселилося на Рейтарській, 25, але незабаром перебралося на Андріївський узвіз, 38, у будинок, що навпроти церкви.
Чарівна Алея
Кілька кроків по Володимирській, потім направо, і ось перед нами Пейзажна алея. Розкинулася над урочищем Гончарі-Кожум'яки на місці оборонних валів стародавнього Києва. Тут ви зможете прогулятися по скверу, наповненому потішними скульптурами типу кішки-стоніжки, посидіти в голові у кролика або поспати на спеціальній лавці з ковдрою. Привітатися з 350-річною липою Петра Могили.
Ще раз поглянути на Воздвиженку, на цей раз зверху. Помилуватися краєвидами Подолу. Відвідати Національний музей історії України, який має одне з кращих зібрань старожитностей в Україні, що налічує понад 800 тисяч пам'яток історії та культури. Послухати вуличних музикантів. Випити кави в одному з ресторанчиків або просто з кавомашини.
І попрямувати до Львівської площі.
Місто Ярослава
Звідси наш шлях проляже до третього будинку сім'ї Булгакових у Києві.
Будинку на Кудрявській вулиці, 9. Тут Михайло пережив одне з найсильніших вражень дитинства: «образ лампи з абажуром зеленого кольору, образ мого батька, що пише за столом». Звідси бігав до гімназії на Бібіковському бульварі. По Ярославовому валу. Повз особняків і прибуткових будинків, кожен з яких вражав своєю родзинкою. Караїмської Кенаси архітектора В. Городецького (зараз Будинок актора). Готичного будинку барона Штейнгеля. Залишків Золотих воріт (реконструйованих лише у 1982 році).
Бігати слідом за молодим гімназистом ми не будемо, і так весь день на ногах, а от пройтися, помилувавшись тутешніми красотами, нам ніхто не завадить.
Довкола і напроти Собору
Ось тільки весь шлях юного Булгакова ми зараз не повторимо, а, звернувши ліворуч, на вулицю Стрілецьку, перенесемося на десятки років вперед.
Перед нами вулиця Рейтарська. Одна з найстаріших вулиць Міста, що отримала свою теперішню назву в 17 столітті, після того, як тут розміщалися кавалерійські полки іноземного строю – рейтари.
Саме тут, у 25-му будинку, Михайло Афанасійович жив після одруження у 1913 році.
Далі наш шлях на інший бік Володимирської. До «найфантастичнішою вулиці у світі», яка врятувала старшого Турбіна, не виключено, що і самого Булгакова.
Малопідвальна.
Вона заснована у 1830-х роках, розмістившись уздовж старого укріпвалу. До речі, саме тут до зведення у 1973 році Київської телевежі у Бабиному Яру, знаходилася телевежа, що роздавала сигнал на блакитні екрани киян.
Спробуємо уявити, де саме знаходився двір Юлії Рейс, що виручила Турбіна. Глибоко у душі пошкодуємо про час, що швидко плине і так змінює обличчя Міста. Вирушимо далі.
Від Воріт до Театру
До скверика позаду Золотих воріт, що відомий скульптурою абсолютно чарівного кота, котрий, за чутками, ціною свого життя попередив своїх господарів-рестораторів про пожежу.
На вулицю Лисенка, яка приведе нас до магазину мадам Анжу і штабу мортирного дивізіону. До будинку по Хмельницького 30/10.
Потім повз Національний академічний театр опери та балету України. Місця, яке завзяті театрали Булгакови відвідували не один десяток разів.
Корабель знань
«Чотириярусний корабель, що колись виніс у відкрите море десятки тисяч життів».
І в гості до Першої київської гімназії на Бібіковському (нині Шевченка) бульварі, 14. Зараз – Гуманітарний «жовтий» корпус Київського університету ім. Шевченка.
Сюди з 1901 року ходив юний Михайло, тут отримував перші знання і синці у дитячих бійках. До цього місця він зберіг любов і повагу на довгі роки. А ось неподалік і основний, «червоний» корпус Університету.
До речі, ззаду, впритул до корпусу розташувався «старий» ботанічний сад імені А. В. Фоміна, закладений ще у 1839 році.
Скільки часу проводив тут Булгаков, ставши у 1909 році студентом медичного факультету університету. Які бурі клубочилися у душі. Скільки типажів пройшло перед поглядом.
Скільки думок народжувалося в геніальній голові. Думок і типажів, що населили опісля його чарівні книги. Книги, що корінням вросли у велике Місто над Дніпром.
Михайло Булгаков виріс і змужнів у Києві. Тут він провів роки, що сформували його як особистість. Письменника пам’ятає тут кожне підворіття і провулок. Тут пізнавав світ. І улюблене Місто.
Сьогодні ми пройшлися лише маленький відрізками Булгаковського Києва. Міста, з яким письменник зріднився на все життя. Міста, що відповіло йому взаємною любов’ю.
У статті використані фото Юрія Перебаєва.
