Михайлівський Золотоверхий собор, Київ

Серед святинь Києва Михайлівський Золотоверхий собор займає особливе місце, адже присвячений він воїнові-захиснику міста – Архистратигу Михаїлу. Історія храму сягає у сиву давнину, а його краса зачаровує всіх без винятку. У ясну погоду блакитні стіни святині зливаються з небом, створюючи неповторну і особливу атмосферу затишку та спокою. Щороку Михайлівський собор відвідують сотні туристів та вірян у пошуках істини й благодаті.

На початку свого існування Михайлівський Золотоверхий собор був невеликою за розміром однокупольною церквою і нагадував Успенський собор Києво-Печерської лаври, як за зовнішніми, так і внутрішніми ознаками. Звели його у техніці мішаної кладки. До основної будівлі також прилягав баптистерій для хрещення. В середині храму головний вівтар був прикрашений мозаїкою, а решта стін – розписані мальовничими фресками, які частково збереглися до сьогодні. Головною окрасою церкви слугував центральний купол, вкритий позолотою. Він виднівся з усіх куточків Києва.

Історія

Свій початок Михайлівський Золотоверхий собор, за даними літописів, бере з липня 1108 року. Саме тоді його заклав київський князь Святополк ІІ Ізяславович. Як стверджують дослідники, особливістю храму стали позолочені бані, через які у народі його почали називати «золотоверхим».

У 1108–1113 роках на базі святині було створено чоловічий монастир, який існує до сьогодні. Остаточно архітектурний комплекс храму сформувався до кінця 13 століття, незважаючи на всі негаразди. До прикладу, під час одного з набігів татаро-монгольської орди хана Батия, зняли золоті бані собору, а також розграбували і частково знищили фасади та будівлі монастиря.

Упродовж століть саме цей храм слугував родовим місцем поховання київських князів і був другим після Києво-Печерської лаври осередком церковного життя міста. У 17 столітті Михайлівський монастир виступав одним із найбагатших землевласників. До його володінь входили деякі території Києва, а також такі села як Бородянка, Трипілля, Мотовилівка та багато інших. Окрім того, протягом 19 століття тут облаштували скит «Феофанія», який обожнювали за його затишок та спокій.

Проте з початком 20 століття настала чорна смуга у історії та долі цього величного храму. 1922 року монастир було ліквідовано, більшість будівель віддали під «урядові» потреби. Для знищення святині знадобилося 2 роки. Впродовж 1934–1936 років будівлі монастиря, собору та дзвіницю знесли. Все внутрішнє оздоблення, численні іконостаси та фрески, церковне начиння передали до музеїв атеїзму у Москві та Санкт-Петербурзі, а також «Ермітажу».

На розчищеній території планували збудувати будинок ЦК КПУ, проте цей проект так і не було втілено у життя. Нова сторінка у історії Михайлівського Золотоверхого собору розпочалася у 1990-тих роках. Тоді, з ініціативи Української Православної Церкви Київського Патріархату та за підтримки низки урядовців і культурних діячів, а особливо українського письменника Олеся Гончара, розпочався збір коштів на відбудову собору. Протягом 1995–1999 років храм збудували наново, а у 2000-них йому повернули частину фресок з «Ермітажу».

Архітектурний ансамбль

Упродовж багатьох століть, внаслідок частих руйнувань і пожеж, різних історичних подій, собор неодноразово зазнавав змін і розширювався:

У 15 столітті деревяну покрівлю собору замінили на бляшану, а довкола церкви збудували низку фортифікаційних укріплень.
За свідченнями одного з арабських мандрівників, Михайлівський собор видавався вишуканим та величним. Він був збудований із каменю та вкритий білим вапном. Стіни прикрашали декілька скляних вікон, а увінчував храм золотий купол. Всередині він був ще прекраснішим, із трьома вівтарями та трьома різьбленими дверима. Підлогу вкривала червона черепиця, а стіни прикрашала мозаїка із зображеннями Богоматері, Ісуса Христа та святих.
На планах Києва за 17 століття видно, що до церкви добудовано дзвіницю. Проте найбільші зміни храму відбувалися впродовж 18 століття. Саме тоді він набув рис, притаманних козацькому бароко, із відповідним оздобленням фасадів та внутрішнім наповненням. Збільшилась кількість куполів та вікон, добудували низку приміщень.
Остання реконструкція храму відбувалася впродовж першого десятиріччя 20 століття. Тоді у вже шестикупольному соборі провели опалення та замінили підлогу, а також реставрували частину фресок. Саме таким собор Архістратига Михаїла залишався до моменту свого знищення.

Сучасний храм відбудовано у стилі українського бароко. Зовнішньо він майже ідентичний до споруди Михайлівського собору початку 20 століття.

Варто знати

Із початком Революції Гідності Михайлівський Золотоверхий собор став місцем захисту для активістів та мітингувальників, що були поранені під час силового розгону «Євромайдану» чи потребували допомоги. Вперше ворота собору відкрилися 30 листопада 2013 року, а згодом і 14 лютого 2014. У ніч з 11 на 12 грудня 2013 року, вперше за 8 століть, на сполох били всі дзвони Михайлівського собору. Останній раз до цього вони сповіщали про татаро-монгольську навалу. В найкривавіший час сучасної історії України стіни Михайлівського собору, як і багато віків до цього, знову стали прихистком від небезпеки.

Як доїхати

Для того, щоб відвідати Михайлівський Золотоверхий собор, найкраще скористатися метро. Потрібно вийти на станції «Хрещатик» або ж «Майдан Незалежності», а звідти пішки вулицею Михайлівською до пам`ятника княгині Ользі, неподалік від якого і стоїть ця велична святиня.