Батьки-засновники. Хто ж все-таки стояв біля витоків появи Києва?

18275

Мати міст руських. Одне з найчарівніших поселень на всій землі, найбільший Град над Дніпром, що століттями мав величезний вплив на всю Європу.

Коли він з'явився на карті? Хто посприяв народженню Києва, і що залишилося в сьогоднішній столиці з тих незапам'ятних часів?

Згідно з археологічними розкопками люди мешкали на київських горах ще в епоху палеоліту, 20–15 тисяч років тому, але, ясна річ, називати ці крихітні спільноти містом було б некоректно. Хоча частина дослідників наполягає на тому, що історію Києва слід вести від поселень, що з'явилися тут на рубежі нашої ери.

Нормани або слов'яни?

Теорій про заснування Києва, м'яко кажучи, не бракує. У 19 столітті, під час світанку «норманської теорії», популярно було обдаровувати цією честю різноманітні племена, що несуть «світло цивілізації» із заходу. Сармати (версія В. Н. Татіщева, виводить назву нашої столиці від сарматського слова «ківи» – «кам'яні гори»), гуни (М. М. Щербатов, Р. Міллер), авари (М. Болтін, спершу «голосував» за сарматів), готи (Р. Байєр), всюдисущі нормани, деякі дослідники називали засновником Міста датського короля Книве. Навіть хазари, адже назва Києва – Самватас, наведена в 948 році візантійським імператором Костянтином Багрянородним, швидше за все, хазарського походження і означала «верхню фортецю». Загалом, хто завгодно, тільки не самі слов'яни.

Князь або перевізник?

Після розвалу російської імперії, у радянський час, офіційною стала теорія, викладена в несторівській «Повісті минулих літ».

«І були три брати: один на ім'я Кий, другий – Щек і третій – Хорив, а сестра їх – Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив на третій горі, яка й прозвалася за іменем його Хоривицею. І побудували місто на честь старшого свого брата, і назвали його Київ».

ПМЛ була відома з 12 століття, але серед багатьох істориків імперії хорошим тоном вважалося сумніватися в словах Літописця. Кон’юнктурщик, мовляв, так і жив набагато пізніше.

Між тим, дискутуючи з новгородськими колегами, які називали 854 рік датою заснування Києва і презирливо іменували Кия «перевізником», Нестор провів ціле дослідження, присвячене легендарному засновнику.

«Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; був, мовляв, тоді біля Києва перевіз з того боку Дніпра, тому й говорили: "На перевіз на Київ". Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода; а сей Кий княжив у роді своєму, і коли ходив він до царя, то, кажуть, що великих почестей удостоївся від царя, до якого він приходив».

Правда, будемо чесними, до якого саме царя Кий ходив до Царгорода, Нестор так і не з'ясував, але сам факт поїздки ніби Літописець встановив точно.

Увічнені засновники

Пам'ятників засновникам Києва в Місті нині дві штуки. Перший був відкритий в 1982 році в Наводницькому парку, прямо на набережній Славутича, і є одним з найулюбленіших місць фотосесій молодят. Другий з'явився в 2002 році на центральній майдані Незалежності, і був неоднозначно сприйнятий частиною киян. Потім, правда, звикли.

Якщо вірити цій самій теорії, пізніше названій «ювілейною», Київ заснований місцевим князем (вождем) Києм у 5 столітті. До цього ж періоду (плюс-мінус лапоть, тобто сторіччя) доходять вчені (найбільш відомий з них академік Борис Рибаков), які ґрунтуються на легенді з вірменської «Історії Тарона» (8 століття), і тому самому згаданому Нестором візиті Кия до Царгорода.

Згідно з цією концепцією, саме у 5–6 століттях, крім окремих поселень, пристані і місця торгу, на київських горах виникає укріплення, власник якого (швидше за все ним був Кий) бере під свою руку торговельні потоки, пізніше названі «Шляхом з варяг у греки».

А тепер пройдемося по історичних місцях, що пам'ятають засновників Міста, і спробуємо відчути час на смак.

Колиска Міста

Почнемо наш шлях з гори Замкова (450 на 200 м, найвища точка – 80 м над рівнем Дніпра), що дає притулок людині ще з бронзового віку.

Саме тут, якщо вірити вже згаданому Рибакову, розташовувалося місто Кия, до того як князь переселився на більш широку Старокиївську гору. Замкова (вона ж Киселівка, Фролівська), з крутими, практично стрімкими схилами являла собою ідеальне місце для невеликого дитинця, який контролює всі навколишні землі. Це прекрасно усвідомлювали і наступні господарі краю. Тут будували замок литовські і польські володарі у 14–17 століттях. Пізніше на горі було організовано кладовище для подолян і мешканців Флорівського жіночого монастиря. З 40-х по 90-ті роки 20 століття на Замковій розташувалася вишка і радіостанція, що глушила сигнали підступних ворожих радіоголосів.

Нині гора широко відома залишками того самого кладовища, легендами, які розповідають про його мешканців, склепом, що, за чутками, популярний серед любителів темних сил.

Справжнім язичницьким капищем, присвяченими божеству Ярилу (якщо його ще не ухоркали противники неоязичників). І, звичайно, унікальною атмосферою досить великої ділянки посеред Міста, де не височіє жодна житлова будівля.

Старовинне серце Києва

Тепер перемістимося на іншу гору – Старокиївську, справжнє серце Міста, довгі століття центр його політичного та суспільного життя. Тут історичні місця на кожному кроці.

Ось контури фундаменту Десятинної церкви, першої кам'яної церкви Київської Русі (будівництво завершили у 996 році). Чому Десятинна – відомо ще зі школи – князь Володимир Святославич виділив для цього храму десяту частину своїх доходів. Зруйнована Десятинка монголо-татарами у 1240, в 1842 році побудована нова Десятинна церква, абсолютно в іншому стилі, ніж її попередниця. Цей храм знищений у 1928 році, у розпал антирелігійної боротьби.

Відтоді різноманітні церковні діячі активно намагаються «застовпити» місце, де височіла Десятинка, для будівництва нової церкви, чому активно противиться громадськість, яка вважає що «новинок» і без того достатньо, а ось можливість відчути енергетику тисячолітнього храму, пройшовшись уздовж його фундаменту (нехай умовного) випадає тільки тут.

От 400-річна липа Петра Могили (1635), посаджена митрополитом в честь спорудження невеликого храму на місці Десятинки. Втім, є версія, що дерево набагато старше і є ровесником першої церкви.

Ось залишки валів та ровів, що оточували дитинець граду Кия, а ось фундамент князівського палацу (10 століття), що імовірно належав самій княгині Ользі.

Ось Національний музей історії України (1937–1939), один з найбагатших «будинків муз» по всій країні, місце, де ви зможете впритул познайомитися з минулим Києва, Київської Русі та України.

А біля його стін копія язичницького капища, виявленого ще в 1907–08 роках археологом Вікентієм Хвойкою.

Ось пам'ятний камінь з написом «Звідки є пішла земля руська?», поставлений на початку 1980-х, до 1500-річчя Міста. Автор – архітектор Авраам Мойсейович Мілецький, який брав участь у розробці «обличчя» площі Слави та Пейзажної алеї.

А ось тікає в далечінь стрічка Пейзажної алеї, прокладена за місцем розташування ще одного валу стародавнього Києва. Алея стала в останні роки найулюбленішим місцем відпочинку киян і гостей Міста.

Урочище робочого люду і аристократії

Внизу видніються нові яскраві будиночки, що заполонили старовинне урочище Гончарі-Кожум'яки.

Місце, де у часи засновників Міста селилися різні ремісники (що увічнено в назві урочища) і яке фігурує в легенді про Микиту Кожум’яку, що боровся зі Змієм. Нинішня назва головної вулиці урочища – Воздвиженської – з'явилася у 18 столітті після побудови Хрестовоздвиженської церкви – храму, де хрестили маленького Михайла Булгакова.

Народився майбутній Майстер також тут, на Воздвиженській. Нині – «аристократичний» мікрорайон елітної нерухомості. З гарними, ніби пряниковими, будиночками, далеко не всі з яких знайшли собі нових господарів (дуже дорого).

Гора середнього брата

За пару кроків ще одна знакова для Києва гора Щекавиця (172 м над рівнем моря), названа на честь одного із засновників Міста.

Вона відома одним з найбільших міських некрополів – цвинтарем, заснованим ще у 8–9 століттях (згідно з легендою десь тут спочиває Олег Віщий). Продовжило воно свою заупокійну діяльність після тривалої перерви, у 1700-му. А через 72 року тут організовано київське центральне кладовище, яке працювало аж до 30-х років 20 століття, незважаючи на переповнення цвинтаря. Зараз від некрополя залишилися лише горбки та зруйновані надгробні плити. Також гора відома необладнаним оглядовим майданчиком з кутом огляду 270° і мечеттю Ар Рахма – першою мечеттю Міста.

Культурний предок Арбата і Монмартра

А ось і знаменитий Андріївський узвіз. Духовний батько Арбата, старший родич Монмартра.

Ущелина, що споконвіку полегшувала шлях з Гори на Поділ. Є також версія, що спуск виник лише в 17 столітті, після знищення перемички між Уздихальницею та Замковою горами. До цього, на думку Миколи Закревського, існував лише прохід у середині Київського замку. Спуск – абсолютно унікальна вулиця, родина Булгакова і Турбіних, місце численних вернісажів, щоденних виставок народних умільців, що двічі на рік стає ярмарком майстрів з усієї країни.

Увінчана чарівною Андріївською церквою, що відтіняється містичним замком Річарда. Вулиця театрів, музеїв, затишних кав'ярень і арт-галерей. Найбільш київська вулиця, яка повною мірою здатна порадувати гостей справжньою київською атмосферою, що все рідше трапляється в нових районах Міста.

Низинна місцевість біля Почайни

Ну і як пройти повз Поділ, місце, яке анітрохи не менш важливе для Києва, ніж аристократична гора. Гомо сапієнс мешкали тут з часів кам'яного віку, але до 9 століття, швидше за все, поселення виникали рідко і хаотично – повені і зсуви не дуже сприяли впевненому осілому життю. Археологи впевнені в регулярному заселенні «Низини» з 887 року, і відтоді Поділ стає невід'ємною частиною Міста. Ремісники, торговці та інший люд, що селився подалі від начальства, поближче до кухні (тобто Дніпра).

А також до річки Почайни, що тече буквально біля підніжжя Старокиївської гори і відіграє в Древньому Києві не меншу роль, ніж Славутич. Ця повноводна і бурхлива річка, що витікала з оболонського озера і впадала в Дніпро в районі сучасної Поштової площі, поруч з колоною Магдебурзького права, була справжньою годувальницею городян. А також місцем хрещення киян Володимиром. Почайна залишалася з нами довгі століття, зникнувши як річка в середині 19 століття, після серйозної зміни гідрорежиму Дніпра.

Час на Подолі ви проведете не дарма. Низинна місцевість порадує вас безліччю церков, серед яких найдавніша – Свято-Іллінська церква, скоріш за все перший храм Київської Русі.

Вузькими вуличками з відносно невеликим потоком машин і цікавими будинками. Будівлею Києво-Могилянської академії. Річковим вокзалом і набережною Дніпра. Затишними кафе і зручними лавками.