Українська
Українська Русский English
Вибрати країну Авіаквитки Квитки на поїзд

Спекотна ідея літа: самостійна вилазка на Бирючий острів

1833

Де в Україні оленів більше, ніж людей? А де знайти безлюдний берег, уздовж якого можна брести цілий день, не зустрівши нікого, крім чайок? А чисте море як з рекламного проспекту? Є такий куточок, куди багато українців навіть не зазирали. І зовсім не знають, а що там, на тому далекому Бирючому острові? Адже ще зовсім недавно цей незайманий оазис був закритий для відвідувань...

Коротка передісторія. Ми відпочивали в Кирилівці. І нам стало нудно. Шум-гам, людний берег, нудні розваги і нудні дискотеки... Нічого не радувало, крім азовських бичків і чебуреків. А так хотілося диких просторів, кілометрів безлюдного берега, вільного вітру... І тут ми розуміємо, що наше щастя недалеко! За якихось 20 км від нас – заповідна зона з кілометрами безлюдних піщаних пляжів, які провідують лише олені та їхні парнокопитні родичі. Але чи доступний так званий Бирючий острів – насправді це коса – для самостійних мандрівників? Що там цікавого і чи складно потрапити до заповідника?

Екскурсій немає: йдемо пішки

Ми були просто впевнені, що зі знаменитої Кирилівки, переповненої відпочиваючими, на Бирючий острів можна запросто виїхати з екскурсією - адже це так близько! І тут нас чекало розчарування. Жодного оголошення: ні на стовпах, ні в інтернеті. Таксі з Кирилівки на Бирючий забажало близько 500 грн в один кінець. Вирішили, що для Кирилівки – це занадто. І сіли на маршрутку до Степка. Це селище – остання точка Федотової коси, куди можна доїхати маршруткою. Далі до Бирючого всього 10 км ґрунтової дороги.

Ми вирішили поєднати приємне з корисним: пройти цю відстань пішки берегом моря. Неспішна прогулянка з прийняттям морських ванн зайняла близько 2 годин. Весь цей час ти йдеш по вузькій косі, так що в будь-який момент можна звернути від моря на путівець і зловити попутку.

А якщо втомишся, завжди можна прилягти на відпочинок. Ось такі відмінні матраци з водоростей, спати на яких – одне задоволення!

Порада: якщо зважитеся на наш варіант морської прогулянки, прихопіть легкий і просторий одяг, щоб не згоріти. До того ж ми озброїлися парасольками. І не забудьте воду – її можна не економити, ще можна буде купити біля Бирючого.

Котеджне селище біля заповідника

І ось, нарешті, попереду з’явилося селище, що розташувався біля самого заповідника. Колись в інтернеті ми читали, що тут всього три бази, але... Нас зустріли шикарні котеджі і заміські комплекси, які оселилися на першій лінії моря.

Вони розташовані на території відомої бази «Золотий берег», яка розташована тут ще з часів СРСР. За котеджами ховається радянська ностальгія: ось такі будиночки економ-варіанта, які здаються і зараз.

Досі збереглася їдальня, де годують відпочиваючих.

Є магазин з досить високими цінами, і місцевий бар, де можна пропустити келишок пива.

Відмінне місце для ностальгії. Але весь цей «совок» вигадливо поєднується з ультрасучасними котеджами.

Можливо, тут не знайдеш галасливих дискотек, що горлають до ранку, але в цьому селищі є все необхідне для життя. Навіть уроки йоги.

І найважливіше – гарний, просторий пляж. Він набагато комфортніший, ніж у Кирилівці або Степку. Хоча водоростей було стільки ж, скільки і всюди. Мінус – ніяких тобі креветок, чебуреків і мінералки, що розносяться по пляжу: потрібно йти в магазин, а це хвилин 5.

Нарешті, в селищі ми знайшли оголошення про екскурсію на Бирючий. Але виявилося, що ця пропозиція стосується тільки автомобілістів. Кожен день о 18:00 ціла колона збирається в селищі і відправляється на «сафарі» – дивитися звіряток в заповіднику. Вечір – оптимальний варіант, адже звірі виходять на водопій. Така прогулянка триває близько 1,5 години, заїжджають всередину острова на 18 км. Вартість – 70 грн для дорослих і 40 грн для дітей.

Але авто у нас не було. А зім'ятий паркан заповідника, повалений колючий дріт так і манили, ніби натякаючи, що ми не перші, хто полізе до заповідної зони без супроводу і дозволів. Так що, вчимо поганому: йдемо до степу самостійно. Зайти з боку берега виявилося дуже просто – поруч з поваленим колючим дротом і знаком «Стоп» не було ніякої охорони. Далі на березі зустрівся викинутий морем вже мертвий дельфін, дама із собачкою і кілька наметів: із заповідної зони їх ніхто не виселяв. Ну, і нарешті, просторі безлюдні пляжі!

Десь близько півгодини шлях лежить по досить вузькій смузі суші. З одного боку – шумить море. Але варто трохи пройти в інший бік, вітер вщухає.

Через дорогу видніється тихий і спокійний лиман. Він неймовірно прозорий! Але купатися потрібно обережно: варто трохи постояти, як місцеві мешканці – багатоніжки починають тебе жалити. Доводиться постійно рухатися, щоб їх уникнути.

Незабаром ми зустріли один з кордонів заповідника.

Через заповідник проходить ось така ґрунтова дорога, по якій час від часу їздять авто. Незабаром вузенька смужка суші, затиснута між морем і лиманом, розширюється. З'являється все більше невеликих озерець, обрамлених очеретами.

Середина дня. Було відверто жарко. Так що там таїти: скажімо прямо, стояло пекельне пекло. Природно, в таку спеку ми були єдиними «оленями», яких можна було зустріти в степу. Так що вирішили піти до моря, перечекати спеку, щоб до вечора влаштувати прогулянку. Тіні в цій частині коси днем з вогнем не знайдеш. З рослинності – тільки очерети, з яких на тебе навіть опівдні вискакують голодні комарі і норовлять зжерти.

Але ми не здавалися. Про те, що парнокопитних тут дійсно більше, ніж людей, говорило все. Варто тільки подивитися під ноги, як бачиш, що дорога просто поцяткована їхніми слідами! Вони всюди! Як і інші ознаки життєдіяльності...

Дочекалися 17 години. Пішли на вилазку до степу. Зустріли табличку «Гнилі озера». І звернули до них шукати звірів.

Пройшли з годинку уздовж дороги, по обидва боки якої поблискували невеликі озерця. Незважаючи на назву «гнилі», особливо неприємного запаху від них не йшло, а навколо радували око майже марсіанські червоні пейзажі.

Наші старання увінчалися успіхом. Вже за 10 хвилин дорогу перебігло ціле стадо оленів: по рогах ми нарахували близько 15 самців і ще кілька самочок, які замикали колону. Помітивши незнайомців, вони зупинилися в сторонці, уважно спостерігаючи за нами. Складно, звичайно, уявити, але ось на цьому кадрі зображені звірі. Нормальну апаратуру в нашу пішу експедицію в незвідану даль ми не взяли, так що парнокопитних зберігаємо, швидше, в серцях, ніж на фото. Олені були не останніми, хто зустрівся нам по дорозі. Тварин тут дійсно дуже багато! Але триматися вони вважають за краще на певній відстані.

Від тих озер, де ми зустріли звірів, до селища було близько півтори години ходом. Тому, оселившись на базі або в одному з котеджів, цілком реально ввечері влаштовувати вилазки і спостерігати за ними щодня. До речі, по слідах помітно, що деякі тварини наважуються підійти до селища дуже близько, мало не до самого паркану.

Як дістатися

Якщо вас так само, як і нас, занесло до Кирилівки, то їдьте до Степка, а далі ловіть попутку: пройти 10 км по жарі все-таки нелегко. Можна запросто заночувати на березі моря або орендувати на пару діб житло в селищі. Якщо збираєтеся повертатися назад до Кирилівки, стежте за часом: остання маршрутка туди зі Степка відправляється близько 21:30.

Якщо ж ви вирішили оселитися в самому селищі біля заповідника, то сподіватися на попутку, яка підбере вас з валізами, – не найкращий варіант.

Варто домовлятися про трансфер з базами відпочинку. Вони надають його з Кирилівки, Мелітополя або Степка за додаткову плату. А за 150 грн база «Золотий берег» здійснює трансфер гостей із Запоріжжя в понеділок, середу і п'ятницю.

Як потрапити з екскурсією

Бирючий острів - це продовження Федотової коси. Наш піший варіант, звичайно, цікавий, тільки так не побачиш дуже багатьох цікавих речей. Наприклад, Бирючий маяк або Дачу Хрущова: вони знаходяться далеко від останнього селища. Хіба що влаштовувати експедицію з наметами вздовж берега моря. Можна приєднатися до автомобільної екскурсії, але вони теж, як правило, не доїжджають до самого кінця коси. Є варіант вибратися на Бирючий катером з Генічеська, де розташований центр Азовсько-Сиваського національного природного парку.

Скільки коштують бази біля Бирючого

На території бази «Золотий берег» розташувалося багато дорогих котеджів, готелів, апартаментів. У середньому, ціна номера у високий сезон стартує від 1 тис. грн. З вересня ця ціна впаде десь до 700 грн.

Але є і економ-варіант з умовами на межі екстремальних, з ароматними зручностями на вулиці і душем, до якого краще ніколи не заходити. Найдешевший двомісний будиночок бази «Золотий берег» – 220 грн у липні. Номери в корпусі зі зручностями на цій же базі – від 450 грн, є 4-місні котеджі по 1 тис. грн. Як згадувалося, магазини є, але основну провізію краще все ж привезти із собою. Або користуватися послугами їдальні, годують за 150 грн у день.

Оселитися прямо біля заповідника – цікавий варіант для літнього відпочинку. Найчистіше і найніжншіе Азовське море гарантоване, пляжі – безлюдні, а під боком – можливість хоч кожен день бачити стада тварин, що вільно живуть у південних степах. Така поїздка на море точно запам'ятається назавжди!

У статті використано фото автора.

Найцікавіші місця України. Підписуйтесь і дізнавайтесь.
Якщо стаття сподобалася, розкажіть друзям :)
Facebook (0)
ВКонтакті

Зворотній зв`язок
Відгуки
Ми цінуємо Вашу увагу і час, проведений з нами на сайті IGotoWorld.com. Якщо у Вас є запитання, побажання, скарги або ж Ви бажаєте більше дізнатись про нас, оберіть пункт, що Вас цікавить, і пройдіть за посиланням. Ми обов’язково приділимо Вам увагу.
Форма зворотного зв’язку
Запит успішно відправлений.
Надіслати