Старша сестра Хрещатика. Маршрут по Володимирській вулиці

14441

Найдавніша артерія Міста. Нитка, що з’єднує століття. Магістраль, де кожен будинок або шедевр архітектури, або тісно пов’язаний з відомими людьми. Гуляючи тут, легко покроково вивчити історію Києва. І провести добу, безперервно прямуючи з музею до театру, з ресторану до кафе, з парку в парк.

Сьогодні ми побачимо Володимирську у всій красі, а також познайомимося з місцями, де можна відпочити і поповнити свій культурний багаж. Вашій увазі – маршрут по Володимирській вулиці від IGotoWorld.com.

Як дістатися до Володимирської вулиці

Станція метро «Поштова площа», фунікулер, і по Десятинній до Андріївської церкви.

Можна також через метро «Майдан Незалежності» і вгору до Михайлівської. Там вас чекає все та ж Десятинна.

Народження Легенди: путівник по Володимирській

Як єдина магістраль Володимирська сформувалася не відразу.

Першою ділянкою, ще в 10 столітті, став відрізок від верху Андріївського узвозу до нинішньої Великої Житомирської. Цей шматочок носив ім’я Міст/Андріївська і з’єднував Бабин Торжок із Софійськими воротами.

Джерело фото: map.kiev.ua.

На початку вулиці подорожнього зустрічає Андріївська церква. Спрямований у небо храм парить над Містом, привертаючи погляди зі всього Подолу. Згідно з легендою, саме тут апостол Андрій Первозванний встановив хрест і передрік появу Великого Міста. Заодно апостол загнав під землю води, що вирували довкола, залишивши застереження про неприпустимість тут дзвону. За версією Андрія, перший же удар дзвону викличе потоп, і Київ перетвориться у Венецію. Легенди легендами, але дзвонів в Андріївській церкві дійсно вирішили не вішати. На всяк випадок.

Навколо Дитинця

Праворуч, у глибині, знаходиться серце Міста, Старокиївська гора – місце «Звідки є пішла руська земля».

Саме тут розташований Національний музей історії України, один з кращих Будинків Муз в Україні.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Перед будівлею обгороджений парканом пустир. До 1928-го тут височіла Десятинна церква. Друга, що носить це ім’я. Перша впала під натиском туменів Бату-хана ще у 1240-му. Нині від храму не залишилося навіть фундаменту, що довгі роки позначав контури його стін. Як виявилося, для того, щоб знищувати, не потрібні ні монголи, ні більшовики, самі відмінно справляємося.

Поряд липа Петра Могили – одне з найстаріших дерев Києва. Росте з 1635 року. Але існує думка, що липі вже більше восьми століть.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Від музею в бік Великої Житомирської прямує Пейзажна алея, зі сквером, оригінальними скульптурами та дитячими майданчиками.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Ресторани і фундаменти

Відразу за древньою липою видніється будинок № 4. Примітний не тільки як місце, де розміщується один з найбільш пафосних і дорогих ресторанів Києва Stefano’s Fine Food. Але і тим, що тут народився автор повісті «В окопах Сталінграда» і знатний києвознавець, що відкрив світу Будинок Турбіних, Віктор Некрасов.

Будинки з 7 по 11 утворюють своєрідну фортечну стіну, що приховує за собою масу цікавого. Від тихого зручного двору і затишної дерев’яної каплички до фундаменту церкви 12 століття. З фронтального боку вам передасть привіт з далекої Грузії – музична ресторація «ЧаЧа».

І навіть склобетонний новобуд (№ 12) вже встиг занести себе до анналів нашої культури. Саме в ньому розташовувалася імперія Буржуя із серіалу «День народження Буржуя-2», одного з перших вдалих українських довгограючих проектів. Ну і про Da Vinci Fish Club, ресторан італійської кухні, згадаємо. Принаймні, акваріуми з омарами у них забавні.

Від Святителя до Мудрого

Пізніше Володимирська подовжилася до Собору, отримавши назву Софійської.

Тут зверніть увагу на присутствені місця (№ 15, 16). З 1857 року в них поселилися адміністративні та юридичні організації (не забудьте поглянути на дзвіницю, звідки борці з вогнем пильно оглядали околиці). У наш час господарі залишилися тими ж: столична міліція, пожежники та МНС.

Наступна зупинка, одна з перлин Києва, – Софійський собор. Зведений храм за часів Ярослава, і з того часу неодноразово і серйозно перебудовувався. Незважаючи на це, Софія зберегла одне з головних достоїнств – атмосферу старовини. За розгляданням приголомшливих видів Міста з дзвіниці, фресок всередині собору, відпочинком на лавочках в тіні його стін можна провести чимало годин.

А Володимирська тим часом знову подовжується. Тепер доходить до Золотих воріт і називається Золотою.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Наша служба й небезпечна і важка

На цьому відрізку в очі кидається ренесансна будівля СБУ (№ 31–33). Побудована в 1913-му, а з 1936 року тут повноправно панують представники відповідних органів. Найдивовижніше, що німці під час окупації розмістили тут не що інше, як свій аналог НКВС – Гестапо. Після війни наші чекісти гордо прийняли будівлю, яка майже не постраждала, що називається, «з рук у руки». Уявляєте ауру цього будинку?

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Колиска Швейка

Через дорогу від СБУ знаходиться будинок, що пам’ятає таких неординарних товаришів, як Ярослав Гашек, Андрій Малишко і Віктор Васнєцов. Колишній готель «Прага» (№ 36) зведено у 1880-му як прибутковий будинок. У 1907 році на кошти чеського юриста будинок добудовується і стає одним з найвищих у Києві – семиповерховим, з розкішним літнім рестораном на даху. Нині аварійна будівля, затягнута зеленою тканиною, чекає свого рятівника.

Зайняв своє місце в історії і 39-й будинок. Побудований на початку 20 століття, він став відомим киянам завдяки кафе-кондитерській «Маркіз». А потім, дякувати Михайлу Опанасовичу Булгакову, і нам з вами. У радянський час місце «Маркіза» зайняв ресторан «Лейпциг», що удачі будинку не принесло. Його лихом стали пожежі. Не одна і не дві. У середині 1980-х відновлювати 39-й зареклися, і лише кілька років тому знайшовся сміливець, який відреставрував, але поки не відкрив цю злощасну будівлю.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Про Золоті Ворота, колись парадний вхід у Місто Ярослава, а нині Музей, що зберіг для нас залишки кладки 11 століття, розповідати можна довго. Але краще просто побачити.

Сага про київське лихоліття

Після страшного розгрому 1240-го і подальших набігів татаро-монголів цей район був залишений жителями практично повністю. Центр міського життя перемістився на Поділ.

А тут шелестів ліс, свистів вітер, видуваючи яри і наносячи нові пагорби. Та занепадала і руйнувалася покинута Софія.

Так тривало до 1630-х років, коли діяльний митрополит Петро Могила зайнявся відновленням Собору. Тоді ж навколо Софії з’явився монастир. Незабаром поруч була зведена потужна фортеця.

Але до 18 століття благоденство закінчилося. Вояки переселилися на Печерськ, а тут виросло провінційне селище з мазанками, безладно розкиданими навколо Собору. Навіть просто дістатися з Подолу до Софії було дуже важко. Всюди як не город, так паркан.

Лише в 1834 році строгий імператор Микола I видав положення про благоустрій Києва. Упорядкували, куди подітися. Вже через вісім років посеред ярів і полів, де кияни, не соромлячись, випасали худобу, піднеслися до неба стіни Університету св. Володимира – центру тяжіння для розширення Міста в майбутньому.

Від пасовища до магістралі

Подальша частина вулиці (пізніше названа Університетською) була забудована як раз у 19 столітті.

50-й номер рекомендацій не потребує. Ще б пак, адже це Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Шевченка. Має оперний і сумну славу. Тут 1 вересня 1911 року в присутності імператора Миколи II був смертельно поранений прем’єр-міністр Петро Столипін. Людина, здатна, можливо, своїми реформами змінити хід історії Російської імперії.

Гніздо премудрості

Перед нами номер 54, сповнений величності й гідності. Не дивно, обитель вітчизняних учених, як-ніяк. Тут розмістилася президія Національної академії наук України. Що забавно, побудовано будинок для приватного дівочого пансіону графині Левашової. І так буває: з трепетних дівочих долонь у зморшкуваті «академічі».

Навпроти президії НАНУ ще одна знакова для країни будівля – Будинок вчителя (№ 57). Раніше відомий як будинок Центральної Ради, що пам’ятає голоси Грушевського, Винниченка, звучання Універсалу про незалежність Української республіки.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Вперед, до оплоту знань!

І, нарешті, – Червоний корпус Університету, єдиного, що цілком заслуговує на це горде звання. Будівля спроектована архітектором Вікентієм Беретті в стилі російського класицизму. На момент спорудження було невідомо, з якого боку пройде майбутня вулиця Володимирська. Тому Беретті зробив «фортецю розуму», що добре виглядає з обох боків.

Автор фото: Юрій Перебаєв.

Навпроти Університету розташовано парк імені Шевченка, Мекку для київських шахістів. Закладений він був у 60-ті роки 19 століття в радіальному стилі. Побував Миколаївським. З 1939-го місце імператора зайняв Тарас Шевченко, змінилася і назва. Незважаючи на невеликий розмір, парк залишається одним з улюблених місць прогулянок і романтичних зустрічей. Тим більше, якщо народу занадто багато, завжди можна перебратися в розташований неподалік старий Ботанічний сад.

Людина – це цілий конгломерат, що складається з багатьох частин. Виховання. Вміння. Характер. Точки зору. І, звичайно ж, місце, де вона живе.

Пройдіться старовинною вулицею. Доторкніться до стін будинків, які дихають історією. І Велике Місто над Дніпром стане вам трішки ближче. А разом з ним ви відкриєте і невідому раніше частинку себе.