Софійський собор, Київ

Однією з найголовніших християнських святинь Східної Європи є Софійський собор. Розташований він у серці древнього Києва, на території однойменного монастиря, і є складовою частиною Національного заповідника «Софія Київська». Створений як головний храм Київської Русі, Софійський собор був духовним, політичним і культурним центром держави. Під його склепінням із почестями майбутні правителі сходили на великокняжий престол, тут відбувалися церковні собори, приймали іноземних послів, ухвалювали політичні угоди. Софійський собор славний тим, що тут створювали  літописи, діяла перша школа та бібліотека.  

Історія

Софійський собор – найдавніший храм Київської Русі серед тих, що збереглися до наших днів. Старшою від нього була лише Десятинна церква, зруйнована монголо-татарами 1240 року. Є кілька версій щодо того, коли саме Софійський собор було збудовано.

Версія – 1037

Тривалий час панувала думка, що Софію збудував Ярослав Мудрий 1037 року. Про це писав літописець Нестор у «Повісті минулих літ». Він вказав, що того ж року князь також звів і Золоті ворота, і Благовіщенську церкву, і два великих монастирі. Створити цілий комплекс масштабних споруд усього за один рік важко навіть у наш час, а тисячоліття тому технології були не такими досконалими. Тому дослідники ставлять під сумнів правдивість цієї дати і схильні вважати, що Нестор-літописець просто підсумував усю діяльність князя Ярослава у галузі зодчества до 1037 року.

Версія – 1017

У Новгородському літописі будівництво Софійського собору датоване 1017 роком. Але історики піддають сумніву чимало дат у цій хроніці. Тож, зважаючи на різницю в два десятиліття між імовірними датами спорудження храму, фахівці вирішили: вважати рік 1017 початком закладення святині, а рік 1037 – часом завершення будівництва.

Версія – раніше від 1015

У «Хроніці» саксонця Тітмара Мерзебурзького є запис, де згадано про існування Софійського собору у 1017–1018 роках. Ще більше деталей з’ясувалося після детального вивчення «Слова про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Згідно з ним, 1022 року Софійський собор не лише існував, але й був широко відомим. Крім того, митрополит Іларіон писав, що будувати Софію почав князь Володимир Великий, а завершив його син – Ярослав. Оскільки Володимир помер 1015 року, то припустили, що собор закладено ще раніше. Дослідження настінних написів підтвердили цю гіпотезу.

Версія – 1011

Результати останніх досліджень науковців історико-культурного заповідника «Софія Київська» свідчать: собор заклав 1011 року князь Володимир Святославич, а добудував його Ярослав Мудрий 1017 року. Наступного року храм освятили. Не всі фахівці згодні з цією версією, але вона має право на існування.

Робота перших зодчих

Собор Святої Софії у Києві  будували візантійські майстри. В архітектурних особливостях споруди чітко простежуються традиції візантійського зодчества. Тут є дві сходові вежі, що ведуть на хори й гульбище – так називали терасу або галерею, якою була оточена  споруда по периметру вгорі. Спочатку  Софія мала п’ять апсид та п’ять бань, стіни її традиційно не були потиньковані.

Так, головний храм Давньої  Русі має аналогії із храмом Айя Софія у Стамбулі (тодішньому Константинополі), але жодною мірою не є його копією.

Після численних перебудов Софійський собор набув цілком оригінальних рис і перетворився на неповторний архітектурний шедевр.

Найголовніші віхи існування собору

Храм пережив за свій вік чимало потрясінь, були в нього епохи розквіту і занепаду. Головні віхи його життя:

• Софійський собор – головний храм Київської Русі, резиденція  Київського митрополита. Майдан перед собором – центральна площа держави, на якій збиралося віче.
• Князівські міжусобиці, ординська навала, численні пограбування і занепад.
• Перенесення центру митрополії з Києва до інших міст. Боротьба між різними гілками християнських церков за першість. Поступове посилення  впливу Росії.
• Відновлення Руської православної церкви за часів митрополита Петра Могили. Реставрація споруди, яка набула рис ренесансу. Заснування при соборі чоловічого монастиря.
• Період Руїни, який закінчився через три десятиліття  активною діяльністю у сфері будівництва храмів гетьмана Мазепи. Собор відбудовано і додано елементи козацького бароко. Споруджено дзвіницю.
• Поява поряд із собором будинку митрополита, трапезної, хлібарні, кількох келійних корпусів.
• Ліквідація монастиря (1786).
• Наймасштабніша реставрація Софії Київської (1843–1853).
• Після революції Софійський собор був кафедральним храмом Української Автокефальної Православної Церкви. Із її ліквідацією собор закрили. Невдовзі ансамбль монастиря перетворили на державний заповідник.
• 1990 року собор разом із ансамблем монастирських споруд на подвір’ї занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітектура Софії Київської

Любителям цифр буде цікаво знати кількісні характеристики собору:

• довжина – 37 метрів;
• ширина – 55 метрів;
• висота – 29 метрів;
• поверхів – 2;
• апсид – 9;
• бань – 19, з них сферичної (старовинної) форми – 8, барокової (грушоподібної) – 11.

Матеріали, з яких побудовано Софійський собор, – бутовий камінь і плінфа, їхні ряди  чергуються. Аркові склепіння зроблено без використання каменю.

Цементуюча речовина – вапняковий розчин із домішками піску та товченої цегли. У стінах собору вгорі вмуровано керамічні глечики-голосники, завдяки яким храм має чудову акустику.

Інтер’єр храму

Внутрішнє оздоблення храму збереглося ще з 11 століття, крім незначних винятків. Величезна цінність собору – це:

• 3000 квадратних метрів фресок.
• 260 квадратних метрів мозаїки.
• Візерунки, в яких використано 177 відтінків кольорів.
• Шестиметрове зображення Богородиці Оранти, що збереглося до нашого часу практично без реставрації.

Верхню частину в центрі собору, на якій зображена Оранта, називають «Непорушною стіною», адже вона вціліла навіть у найгірші для Софії часи. Ніхто із тих, в чиїх руках будь-коли був Київ, не посмів руйнувати головну мозаїку храму.

Некрополь Софії Київської

Найдавнішим похованням некрополя є саркофаг Ярослава Мудрого. За головною гіпотезою, його привіз із Херсонеса Володимир Святославич. Вага саркофага – 6 тонн, а вік поки що не з’ясували.  Гробницю кілька разів відкривали, причому вперше ще в давньоруські часи. Очевидно, тоді поряд із Ярославом поклали кістяк невідомої жінки віком близько 50 років і чоловічий череп. У ті ж часи саркофаг було пограбовано (нині, окрім кісток, у ньому нічого не зберігають). Науковці майже довели, що чоловічий скелет належить Ярославу Мудрому. Зараз його у гробниці немає – прах видатного правителя  досліджують.

Крім Ярослава Мудрого, у Софійському соборі поховано князів Володимира Мономаха, Всеволода Ярославича, В’ячеслава Володимировича. 

У трапезній зберігається саркофаг-гробниця княгині Ольги, яку перенесли з Десятинної церкви.

Мозаїки Софійського собору

Особливо цінними є мозаїки 11 століття, які прикрашають центральну баню і головний вівтар. На них зображено основних персонажів християнської релігії. Біля кожної з мозаїк збереглися написи грецькою мовою, які пояснюють сюжет зображення. Імена авторів мозаїк  невідомі, але фахівці з’ясували, що до бригади майстрів входило вісім осіб (не враховуючи підмайстрів-помічників).

Витвором мистецтва є мозаїчне зображення Оранти – Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві. Мозаїка унікальна  ще й тим, що залежно від місця, з якого дивишся на неї, Оранта бачиться в різних позах: стоячи, схилившись у молитві або на колінах.

Дослідники нарахували дуже багато відтінків, використаних у мозаїках. Зокрема, тонів синього тут 21, зеленого – 34, червоно-рожевого – 19, золотого – 25. Таке багатство кольорів свідчить про високий розвиток скловарної справи і наявність досконалих технік виготовлення смальти (непрозорого різнокольорового скла, з якого викладали зображення). Сучасні майстри намагалися відтворити відтінки, використовуючи методи давньоруських фахівців, але не змогли.   

Основні кольори, в яких виконано оздоблення Софійського собору – синій та сіро-білий у поєднанні з пурпуровим. Мозаїки мають сяйливий золотий фон, вони багатобарвні, насичені тонами і відтінками.  

Фрески храму

Багато фресок, створених ще під час будівництва Софійського собору в 11 столітті, збереглися. Реконструюючи храм, старі розписи намагалися поновити, наносячи зверху контури попередніх зображень. Тому частину фресок, схованих під шаром тиньку і олійних фарб, вдалося відкрити.

Основна ідея фресок – прославлення християнської релігії, князівської влади і величі Руської держави. Вони барвисті, органічно пов’язані з архітектурою храму, а образи на малюнках чіткі і виразні. Є також композиції світського характеру, наприклад, княжий сімейний портрет засновника собору. Його традиційно пов'язують із родиною Ярослава Мудрого. Композиція, на жаль, вціліла лише частково.

Дуже цікаві світські фрески збереглися у сходових вежах, які ведуть на хори: тут зображено сюжети візантійського придворного життя, змагання на іподромі, музикантів, акробатів, сцени полювання.

Фрески вціліли в усіх древніх приміщеннях собору. Особливо звертають на себе увагу:

1. «Сорок севастійських мучеників».
2. «Хрещення».
3. «Зустріч Авраамом трьох подорожніх».
4. «Гостинність Авраама».
5. «Жертвоприношення Ісака».
6. «Три отроки в пащі огненній».
7.  «Тайна вечеря».
8. «Чудо в Кані Галілейській».
9.  Цикли композицій, присвячених діві Марії, діянням апостола Петра, архангелу Михаїлу, святому Георгію.

Графіті

На стінах Софійського собору є написи та малюнки, зроблені як священиками, так і відвідувачами собору. Нині виявлено понад 7 тисяч графіті, найстаріші з яких з’явилися в 11 столітті. Кількість таких зображень свідчить про високий рівень писемності в Русі-Україні. Цікаво, що частина графіті виконана не кирилицею, а глаголицею.

Серед найцінніших написів:

• записи про смерть Ярослава Мудрого;
• автограф Володимира Мономаха;
• запис про мирний договір 11 століття між князями на ріці Желані (зараз – Жуляни);
• запис про купівлю дружиною Всеволода Ольговича Боянової землі.

У кількох місцях собору фахівці відкрили графіті, датовані 1018–1036 роками. Більшість авторів написів – звичайні мешканці Русі. Є серед них і кумедні: «Козьма злодій – вкрав м’ясо» або «Грамоті навчався Фома євнух писав то».

Іконостас

Перший іконостас був встановлений у соборі в 17 столітті, під час перебудови митрополитом Петром Могилою. Головний вівтар собору прикрашають Царські ворота. За радянських часів їх віддали на переплавку. Однак, 2008 року за малюнками та елементами воріт, які вціліли, святиню відновили.

Дзвіниця

Дзвіниця Софійського собору – перша кам'яна споруда, зведена в 1699–1706 роках після пожежі кінця 17 століття. Архітектор, який її створив, невідомий. Спочатку дзвіниця мала три яруси, увінчувала її невелика баня з високим шпилем. Зараз важко уявити, що в час будівництва дзвіниці на її місці був яр. Але незвично розміщена споруда не тільки через це. Вона стоїть на схід від собору, що є нетиповим для ансамблів такого типу. Фахівці упевнені, що це зроблено невипадково: дзвіниця побудована саме в цьому місці, щоб створювався зоровий зв'язок зі схожою дзвіницею Михайлівського монастиря, а також, щоб замикалася перспектива від усіх чотирьох воріт Верхнього міста: Софійських, Печерських, Золотих та Львівських.

Дзвіницю Софійського собору побудував на свої гроші гетьман Мазепа. 13-тонний дзвін «Мазепа», відлитий у ті часи, досі на своєму місці.

Трапезна

Із півдня від Софійського собору розташована Трапезна, яку ще називають Теплою або Малою Софією. Побудована в першій третині 18 століття, ця вишукана барокова споруда вкрита дахом «із заломом», прикрашена пишним хвилеподібним фронтоном. Під час останніх реставрацій Трапезній частково повернули первісні архітектурні форми.

Від 2016 року у Малій Софії відновлено богослужіння і церковне життя.

Хлібня

Неподалік від Трапезної у першій третині 18 століття побудували  хлібню (або пекарню). Після закриття монастиря її переобладнали на приміщення духовної Консисторії – органу єпархіального управління і суду. Зараз тут на чималій площі  працюють виставкові зали.

Будинок митрополита

Будинок митрополита розташований  напроти головного входу до собору. До створення цієї перлини українського бароко доклали зусиль кілька київських очільників церкви.

Нині на першому поверсі діє музейна експозиція, де відтворено інтер'єр та начиння митрополичих покоїв 18–19 століть. На другому поверсі – виставкові зали та обладнана сучасними технічними засобами конференц-зала.

Брама Заборовського

Будинок митрополита у час створення мав окремий в'їзд з міста – тріумфальну браму Заборовського. Це одне з найкращих творінь відомого архітектора Йогана-Готфріда Шеделя, зведене до 1745 року на замовлення митрополита Рафаїла Заборовського з нагоди відновлення  Київської митрополії. З боку Золотих воріт до неї вела вулиця.

Коли місто почало активно забудовуватись, брама опинилась у тісному провулку. Тому її замурували, а на місці двору митрополита розбили сад. Зараз споруду і територію довкола відновили в первісних формах.

Братський корпус

Колись ця споруда була призначена для розміщення в ній келій Софійського монастиря. Згодом тут був комплекс стаєнь і господарських приміщень, потім житло для ченців та півчих. В середині 19 століття надбудували ще один поверх і створили двоярусну галерею. Зараз у будівлі міститься фондосховище Софійського заповідника.

Як доїхати

Доїхати до Софійського собору можна на метро: до станції «Майдан Незалежності» (синя гілка), «Хрещатик» (червона гілка), «Золоті ворота» (зелена гілка).

Плата за вхід на територію – 20 грн, до собору – 80 грн, на дзвіницю – 60 грн (для дорослих). Останньої середи кожного місяця вхід для декотрих категорій відвідувачів безкоштовний.

Час роботи: щодня (окрім четверга) із 9:45 до 18:00, у середу – з 10:00 до 17:00. З 1 квітня до 1 жовтня працює без вихідних.

Автор фотознімків – Nina Zhezhera IGotoWorld Photo Group.