Прогулянка Голосієвим: чисті ставки і святі місця
Один з прекрасних лісових масивів Граду Кия. «Зелена скарбниця» столиці. Тут можна бродити цілими днями – вас чекають сотні гектарів лісу, де сховався Музей народної архітектури та побуту України. Національний комплекс «Експоцентр України» (екс-ВДНГ). Парк і музей поета Максима Рильського. Розташований неподалік парк «Феофанія». Прекрасні храми і чарівна природа. Загалом, як бачите, за одне відвідування з усіма принадами Голосієва не ознайомиться.
Але почати цілком можна з пішохідної прогулянки до святих місць і чарівних ставків цього унікального шматочка київської природи.
Не лякайтеся того, що на карті відстані виглядають великими, насправді побачити за один день Покровський монастир, Голосіївські ставки і Китаївську пустинь не складе великих труднощів. Потрібно тільки знати маршрут, надіти зручне взуття і пам'ятати, що насправді пройти належить близько восьми кілометрів.
Виставковий початок шляху
Починаємо наш шлях від метро «Виставковий центр». Тут розташований Національний комплекс «Експоцентр України», раніше Виставка досягнень народного господарства.
Цей «острівець радянського необароко» і сталінського ампіру з'явився на світ у 1958 році і мав представляти досягнення всіх сфер діяльності УРСР. До завдання партії і уряду поставилися з усім старанням, над монументальними павільйонами працювали кращі архітектори. Практично всі будівлі дожили до наших днів у первозданному вигляді. Плюс нині в Експоцентрі проходять різноманітні виставки, ярмарки та концерти, працює пункт прокату вело- і електротранспорту. Сюди приходять великими компаніями і сімейними парами з дітьми, щоб погуляти великою зеленою територією, посидіти в кафе на березі озера, поспостерігати за лебедями і доторкнутися до такої недавньої і вже такої далекої історії
Таємний ботсад
Сьогодні ми на ВДНГ не заходимо, інакше точно не встигнемо дістатися до Китаївської пустині, а сміливо рухаємося вперед по Голосіївському проспекту (в бік центрального автовокзалу) до вулиці Героїв оборони. Орієнтуйтеся на натовпи молоді, які щільним потоком йдуть вам назустріч.
Адже на цих самих Героїв оборони розташований один з найпопулярніших столичних вищих навчальних закладів – Національний університет біоресурсів і природокористування, який готує фахівців з усього рослинного і сільськогосподарського. Ось ліворуч з'являються перші корпуси університету, а праворуч – ботанічний сад НУБіП. Він не настільки відомий як ботсад Гришка або Фоміна, працює лише по буднях до 17:30, але теж гідний відвідування. Альтанки, містки, дерев'яні скульптури та, звичайно ж, величезна кількість різноманітних дерев і кущів.
З жалем, лише краєчком доторкнувшись до цього чуда флори і пообіцявши собі обов'язково зазирнути пізніше не на одну годину, рухаємося далі. До повороту праворуч вниз на вулицю генерала Родимцева. За нею до вулиці полковника Затєвахіна. Родимцевою ви йдете вже в оточенні високих і пишних дерев. З одного боку все той же ботсад, а з іншого – перші острівці великого Голосіївського лісу.
Лісова історія
Ця місцевість відома ще з 16 століття, коли була згадана в грамоті короля Сигізмунда Видубицькому монастирю. Але, ясна річ, люди тут жили задовго і до короля, і до монастиря.
У 17 столітті в цих лісах, що належать Києво-Печерській лаврі, архімандрит Петро Могила наказав збудувати церкву і заснувати монастир. Незабаром, мабуть, за ліси всерйоз взялися дроворуби, бо до 18 століття тут вже довелося закладати великий лісопарк. За однією, з версій звідси і походить назва місцевості – «на голому місці посіяно». Інші дослідники вірять в походження назви Голосієва від однойменного хутора ще 16 століття. Треті схиляються до походження назви від безлюдності краю, «оголеного від людських поселень».
Монастир під Святим Покровом
А вдалині вже видніються маківки церков Свято-Покровського Голосіївського монастиря, або Голосіївської пустині.
Це те саме місце, що зобов'язана своїм народженням Петру Могилі, який заснував тут церкву в ім'я святого Великомученика Іоанна Сочавського і заміський скит Києво-Печерської лаври. Йшли роки, на місці дерев'яного з'явився кам'яний храм, названий вже в честь ікони Божої Матері – «Живоносне Джерело». Росли нові церкви, пустинь попрацювала навіть літньою резиденцією Київських Митрополитів – священноархімандритів лаври.
У 1852 році монастир отримав ім'я Свято-Покровського і благополучно прожив до 1926 року. Потім настали часи атеїзму, за ними війна. До повноцінного життя обитель повернулася в 1993 році як скит Києво-Печерської лаври. За три роки став самостійним монастирем, нині однією з найпопулярніших духовних точок усього Києва.
Місце вражаюче і явно не бідне. Храми червоної цегли, не один і не два, витончена дзвіниця, інші монастирські будівлі, типу чернечого і адміністративного корпусів. Будинок намісника з домовою церквою на честь святих Царствених Страстотерпців, готель, безліч найкрасивіших квітів, дуже затишний цвинтар, стіна, здатна стримати тумени Бату-хана. І активно вируюче будівництво. Монастир продовжує розширюватися. Привертаючи все більше паломників і туристів. Для їх зручності навіть пустили спеціальний автобусний маршрут від метро «Голосіївська».
Працюють при монастирі друкарня, магазин, дитяча недільна школа і монастирське духовно-професійне училище. Відомий Свято-Покровський також усипальницею Матінки Аліпії, де, за твердженнями віруючих, стався не один випадок зцілення від важких хвороб.
Чарівність тихих ставків
Насолодившись красою Свято-Покровського, йдемо далі. Обходимо монастир праворуч уздовж високої кам'яної стіни, вулицею Затєвахіна і виходимо до озера Спортивне. Зручні альтанки, стаціонарні мангали, містки для риболовлі – відмінне місце для відпочинку. Тихе, спокійне, все в оточенні зелені – благодать. І це лише один з ланцюга ставків, що виникли течією Голосіївського струмка.
Перетинаємо дамбу і рухаємося вперед по стежці, залишаючи ставок ліворуч. Рівно до другої дамби. На дамбу не заходимо, а повертаємо уздовж берега праворуч, на чергову стежинку. Тепер хвилин п'ять під покровом дерев, ставок і раніше ліворуч, за заростями трави.
І ось ми вже знову повертаємося в цивілізацію, виходячи до приватного сектора на вулицю Квітки-Основ'яненка. Нею прямо один квартал, і праворуч вгору, на вулицю Закарпатську, яка за хвилин десять крутого підйому переходить у Ягідну. Дорогою насолоджуємося цікавими видами невеликих будиночків на тлі далеких багатоповерхівок.
І незабаром доходимо до зупинки маршрутки. Якщо зовсім не під силу, можна скористатися послугами цих залізних коней. Однак тоді ви пропустите щось цікаве по дорозі.
Стара пустинь і новий храм
Отже, відкидаємо спокусу і продовжуємо шлях Ягідною.
А ось і те, заради чого ми не поїхали на настільки спокусливій маршрутці. Скит Києво-Печерської лаври на честь ікони Божої Матері «Печерська».
Цей новенький храм будувався чотири роки, і відкритий був зовсім недавно, в лютому 2017. Особливо виділяють храмові розписи, над якими кілька років працювали найкращі майстри. Крім церкви, тут розташовано цвинтар для лаврської братії і корпуси для ченців.
Буквально за сотню метрів ще одна святиня – Спасо-Преображенська пустинь.
Ще наприкінці 19 століття на цьому місці побудували церкву Преображення Господнього і організували кладовище для братії Києво-Печерської лаври. У радянські часи скит був знищений, а земля передана госпіталю прикордонслужби. Відновлення пустині почалося в 2005 році. Відтоді зведено храм на честь преподобного Феофіла Київського, братський корпус та іконну лавка. Тут же, неподалік розташована Свята купіль.
А ось і той самий госпіталь Державної Прикордонної Служби України. Вулиця Ягідна звертає ліворуч, а ми цілеспрямовано рухаємося прямо ґрунтовою дорогою.
Так швидше, ніж йти всіма вигинами вулиці.
Перлина українського бароко
Хвилин десять – і перед нами фінальна точка нашої сьогоднішньої прогулянки – Свято-Троїцький Китаївський монастир, або Китаївська пустинь.
Відома з початку 18 століття, а вже до кінця цього століття тут з'явився один з найкрасивіших храмів у стилі українського бароко – Троїцька церква. Вона споруджена в 1763–1767 роках лаврським майстром-каменярем Степаном Ковніром за проектом архітектора Петра Нейолова.
Кілька разів перебудовувалася. На початку радянської влади була закинута і ледь вціліла. Реставрація розпочалася ще в 1970 і тривала ні так ні сяк більше трьох десятиліть, аж до 1992 року.
Один з найвідоміших подвижників пустині – чернець Досифій – виявився жінкою на ім'я Дарина. Причому про те, що мудрий і поважаний відлюдник, до якого, за легендою, порадитися приходила сама імператриця Єлизавета Петрівна, насправді жіночої статі, з'ясувалося лише після його смерті. Нині могила преподобної Досифеї розташована біля центрального храму пустині.
Крім Троїцької церкви, Китаївська пустинь радувала наших предків 45-метровою дзвіницею, трапезною і ще кількома храмами. До нашого часу збереглося далеко не все, дзвіниця, наприклад, була зруйнована в 1932-му.
Фортеця віри
Назву «Китаївська» більшість дослідників виводять від тюркського слова «китай» – «фортеця», «укріплення». Дійсно, в слов'янські язичницькі час і пізніше тут височіло укріплене городище з цілою системою фортифікацій у вигляді валів і ровів.
Зате нині в пустині для відвідування облаштовані Китаївські печери, де свого часу жили монахи (так-так, таке відбувалося не тільки в Києво-Печерській лаврі). Храм преподобного Серафима Саровського. І храм Дванадцяти апостолів, де досі зберігаються мощі не кого-небудь, а всіх 12 учнів Христа!
Насолоджуйтеся архітектурою храмів і атмосферою духовності. Прогуляйтеся до Китаївських ставків. І поступово повертайтеся назад до цивілізації. Вулицею Китаївською до першої багатоповерхівки, відразу за нею праворуч. А ось і зупинка маршруток «122 школа». За 15 хвилин ви вже на метро «Либідська».
Сьогодні ми з вами прогулялися лише краєчком величезного колись Голосіївського лісу.
На жаль, з 19 століття його площа невблаганно зменшувалася. Перша світова і громадянська, потім друга світова, будівництво, промислові вирубки. Дай бог, щоб наші діти змогли повторити наш маршрут між дерев, а не між бетонних громадин. Сповна насолодитися природними і рукотворними чудесами Голосієво. Тому що вони на це заслуговують.
У статті використані фото автора.
